Як війна Росії в Україні змінює культуру та мову

 

Фото: rnd.de

З початку війни російська та українська протистоять одна одній як засоби артикуляції агресора та захисника. Обидві належать до східнослов'янської мовної сім'ї. У той час як офіційні органи схильні сприяти відчуженню, інтелектуали, науковці та митці застерігають: «Мова — не ворог».

З початку жорстокої російської загарбницької війни проти України в лютому 2022 року конфлікт відбувався не лише на полі бою, а й у культурі та через мову. У той час як російська пропаганда, в крижаному повороті історії, прирівнює сучасну Україну до нацистської Німеччини, очорнюючи українців як фашистів і нацистів у найгірший можливий спосіб, Україна намагається сприяти внутрішній згуртованості, зображуючи все російське як «агресора «належним чином» відхилено, пише rnd.de.

Поки Кремль використовує добре відомі аргументи про те, що Україна ніколи не була незалежною державою, а українська – це просто сільський діалект російської, Київ відбивається, забороняючи російську мову в публічній сфері, зносячи пам’ятники та перейменовуючи вулиці.

За даними Міністерства культури України, лише у 2022 році по країні було знесено 28 пам’ятників російському народному поету Олександру Пушкіну (1799–1837). Меморіали російським генералам, письменникам радянських часів і пам’ятники Червоній армії також мали піти. Змінено російські назви майже 10 тисяч вулиць, площ і місць.

В українському портовому місті Одеса на знак протесту проти російсько-загарбницької війни знесли пам’ятник цариці Катерині Великій (1729–1796). Під їхнім керівництвом російські війська завоювали прибережну смугу Чорного моря, яку з 2014 року повернув собі президент Володимир Путін під старою назвою «Новоросія».

Експерт Франк: «Українську раптом усім довелося вчити указом»

За вказівкою Катерини в 1794 році Одеса була заснована як портове місто. Після звернення громадян у жовтні 2022 року було прийнято офіційне рішення про знесення їх пам’ятника. Місцевий інтернет-портал «Думська» прокоментував демонтаж словами «Смерть російським окупантам».

«Росія масово експансувала на схід і захід ще в XVII столітті, але не знищувала існуючі освітні та культурні заклади, а часто використовувала їх для власної вигоди, а іноді і копіювала, щоб зміцнити православ'я проти Заходу», пояснює Сюзанна Франк у розмові з Editorial Network Germany (RND). Вона очолює Інститут славістики при Університеті імені Гумбольдта в Берліні та багато років займається російською та українською мовами, літературою та культурою. Протягом кількох останніх століть українська мова зазнавала постійних злетів і падінь між толерантністю, просуванням і сильними репресіями з політичних причин, що принаймні частково негативно вплинуло на її подальший розвиток як літературної мови.

За 20 років між більшовицькою революцією 1917 року та початком Другої світової війни 1939 року відбулося два повороти. Перш за все, у 1920-х роках через курс на націоналізацію рішуче сприяли ототожненню новоозначених і орієнтованих на Москву республік із Радянським Союзом. Франк: «Україну треба «українізувати». Указом усі раптом повинні були вивчити українську мову».

Потім у 1930-х роках, під час великого сталінського терору, все українське було очорнено як націоналістичне і значною мірою знищено. «У 1937 році було вбито 98 відсотків провідних українських авторів-модерністів, в живих залишилося лише троє», — каже Сюзанна Франк.

Сьогоднішня військова дія росіян із прицільним бомбардуванням цивільних та культурних закладів в Україні свідчить про те, що Кремль знову хоче знищити українську ідентичність. «Це просто божевілля, як Путін і його люди збирають словниковий запас часів Другої світової війни, щоб створити ворога», — каже експерт Френк.

«Знищення культурної спадщини в Україні є очевидним», — заявив український історик Андрій Портнов в інтерв’ю RND восени 2022 року, додавши: «Правителі Російської Федерації регулярно прямо висловлюють необхідність покращити українську мову «Знищити укр. культури й української державності».

«Це просто божевілля, як Путін і його люди об’єднують лексику Другої світової війни, щоб створити ворога».

Сюзанна Франк,

Керівник Інституту славістики Гумбольдтського університету

 Про це свідчить розстріл Маріупольського театру та Одеської опери, а також, наприклад, розгром російськими військами Іванківського історико-краєзнавчого музею наприкінці лютого 2022 року. Музей у місті на північному заході від Києва містився , серед іншого, десятки робіт народної української художниці Марії Примаченко (1909–1997).

Її барвисті картини народного мистецтва широко виставлялися в країні та з’явилися на поштових марках у 1970-х роках. У 1966 році вона була удостоєна Національної премії України імені Тараса Шевченка. Музей згорів дотла у 2022 році разом із 25 роботами Примаченко, повідомляє Kyiv Independent.

7:50 pm in #Kyiv

I visited two exhibitions today. I want to show you the first one - a multi-media show of Maria Prymachenko's paintings where they 'came to life' on the screen.

Maria Prymachenko (1909-1997) is a Ukrainian folk artist who worked in the naïve art style. She… pic.twitter.com/28eeDrOady

— Yaroslava Antipina (@strategywoman) January 13, 2024

Зрозуміло, що Україна, у свою чергу, вживає масових заходів проти всього російського в дусі розбудови нації та зміцнення власної національної ідентичності, але це не одностайно поділяють українські митці, науковці та інтелектуали. «Я постійно чую від українських колег, що це сприймається дуже суперечливо», — каже Сюзанна Франк.

Як приклад вона наводить письменницю та фотохудожницю Євгенію Бєлорусець, яка пише серед інших для «Spiegel» і походить з київської єврейської родини. Її батько, Марк Білорусець, перекладав важливу німецькомовну поезію, наприклад Пауля Целана, хоча й не українською, а російською. «Російська мова завжди була основною мовою для єврейської інтелігенції», — каже Сюзанна Франк, хоча більшість людей виросли двомовними чи навіть багатомовними.

На початку своєї каденції Зеленський також розмовляв переважно російською

Президент України Володимир Зеленський, який також має єврейське коріння, розмовляв переважно російською на початку свого терміну перебування на посаді, але потім, вочевидь, дуже швидко вивчив українську, тож сьогодні він використовує її майже виключно для наслідування у формуванні своєї ідентичності.

За спостереженнями Франка, українські інтелектуали сьогодні розриваються, як поводитися. «Оскільки існує прогресивна дискримінація російськомовних людей, вони вважають за потрібне зазначити, що мова — не ворог», — каже славіст. «Мова не заподіяла людям нічого поганого, і їхня власна культура також пов’язана з мовою», – підкреслює Сюзанна Франк.

Українська російська також є важливою складовою національної культури. «Російська мова належить не тільки Росії», — так вважають такі автори, як Євгенія Білорусець, каже експерт Франк. І знову пишучи нові тексти російською, письменниця сподівається щось змінити, хоча, звісно, ​​зазнає за це неприязні.

Френк: «Російська мова належить не тільки Росії»

«Мова — це дім для авторів», — каже Сюзанна Франк, і для її мистецької роботи дуже важливо відчувати себе вдома. Професор-славіст припускає, що нинішня мовна політика в Україні зумовлена ​​просто воєнною ситуацією і колись вона розвиватиметься в іншому напрямку. Просто стирати та забувати все, що культурно та історично пов’язане з Росією та Радянським Союзом, немає сенсу. «Це не вирішить проблему», — підкреслює Френк. Українські художники також «вважають цей шлях дуже проблематичним і тому працюють над проектами, які мають на меті рефлексію цього стирання».

Як приклад Франк наводить незліченні великі мозаїки радянських часів на громадських будівлях в Україні, які також представляють мистецтво тих десятиліть і тепер викидаються на смітник історії. Різні українські сучасні митці рефлексивно мають справу з цим мистецтвом і таким типом пам’яті радянської доби, тому що багато з того, що відбувалося тоді, є важливим і для сьогоднішньої історії України, каже Франк.