Історія української мови: ТОП-5 цікавих фактів

Кремль раз у раз стверджує, ніби українська мова — спотворена версія російської. Мовляв, у XVIII столітті Польща та Австро-Угорщина спеціально вигадали штучний діалект, щоб підірвати єдність Російської імперії. Руйнуємо ці міфи і представляємо 5 справжніх фактів про історію української мови в сюжеті "Ранку Вдома", пише Дом.

• Населення Київської Русі розмовляло староукраїнською мовою

1. Українська мова сформувалася ще за часів Київської Русі. Приблизно тоді ж, в XI столітті, від праслов'янської остаточно відокремилися польська, російська, білоруська та інші слов'янські мови. Давні книги українською писали лише ченці, і це було виключно Євангелія та літописи. Для них використовували так звану церковнослов'янську мову — офіційний діалект, яким у побуті ніхто не розмовляв. Але жива мова згодом змінила і його. 1619 року церковний діяч Мелетій Смотрицький у Кам'янець-Подільському створив граматику церковнослов'янської мови з багатьма українськими словами. 

2. Через століття, 1721 року, російський імператор Петро І заборонив українську мову "заради виправлення та згоди з великоросійською". Просто за 10 років до цього цареві довелося воювати проти гетьмана Івана Мазепи, який прагнув створити нову українську державу. Тож мовна цензура стала суто політичним заходом. Священнослужителів змусили переписати всі книги, в яких використовувався український варіант церковнослов'янської. Навіть у Києво-Могилянській академії, яка була головним вищим навчальним закладом у всьому регіоні, заборонили використовувати українські слова. Не зважаючи на це, в народі мова не зникла. 

3. Два великих твори світової літератури XIX століття були опубліковані українською — "Енеїда" Івана Котляревського та "Кобзар" Тараса Шевченка. Перша — тонка пародія на однойменну давньоримську поему Вергілія. Друга — збірка оригінальних віршів про життя українського народу. Обидві книги, як кажуть сьогодні, стали бестселерами і продемонстрували що українська — не простонародна, а цілком літературна мова. Видати книги вдалося лише тому, що заборони попереднього століття ослабли. 

4. 1863 року міністр внутрішніх справ Російської імперії Петро Валуєв видав секретне розпорядження назавжди заборонити видання книг українською мовою, оскільки її нібито не існує. Насправді російська влада боялася, що поневолене нею населення українських земель воскресне духом і знову захоче створити свою незалежну державу. Однак у другій половині XIX століття Західна частина України перебувала під контролем Польщі і зрештою Австро-Угорщини, тож книжки українською мовою продовжили вільно видавати там. Згодом їх завозили до Російської імперії як контрабанду. Мабуть, звідси і бере своє коріння міф про те, що українську мову нібито вигадали у Польщі та Австро-Угорщині. Хоча насправді її в цих країнах просто не забороняли.  

5. Одразу після падіння Російської імперії у 1917 році українська стала офіційною мовою Української Народної Республіки. За кілька років цю державу завоювали більшовики, але, несподівано для багатьох, продовжили тотальну українізацію. У 1920-ті роки національна культура розквітла — в Україні видавали газети, писали книги, знімали кіно рідною мовою. Проте 1930-го українізацію згорнули, а проти активних українців почалися репресії. Наприкінці 1960-х років Москва розпочала другу хвилю русифікації. Напруга в культурі була такою, що 1978 року дисидент Олекса Гірник здійснив самоспалення на знак протесту проти русифікації. 

Здавалося б, у незалежній Україні проблеми з утисками національної мови мали зникнути. Проте Росія продовжила нав'язувати свою мову українцям ззовні. 2022 року під час відкритої фази російсько української війни це призвело до небажаного для Москви ефекту. Українці, що пережили десятиліття насильницької русифікації, легко розуміють російських солдатів, у той час як загарбники української мови не знають.