В Україні війна прискорює відхід від російської мови

 Російська мова завжди була рідною для киянки Олени Бондаренко. Все змінилося з вторгненням і супутніми звірствами минулого року.

«Після Бучі, Гостомеля, Ірпіня і того, що було виявлено, я просто не можу говорити російською мовою», – каже вона. «Це мова агресора і мова окупанта», пише csmonitor.com.

Саме це надихнуло її прийти на щотижневу українську розмовну групу Анни Пастушок у центрі Києва. Але не всі учасники групи мали однакову мотивацію.

«Для мене українська мова — це українська культура та її плекання, — каже однокласниця Саша Волощик. Вона привела на урок свого 5-річного сина Лева і показала домашнє відео, на якому вони вправляються у наголосі у вимові. Родом із південно-східного міста Запоріжжя, у 2017 році вона перейшла на українську мову. «Коли я перейшла, Росія мене не відштовхувала. Це була просто привабливість української культури та її збереження та повага до моєї мови в моїй країні».

Якою б не була їхня мотивація, студенти є частиною постійного руху в Україні людей, які вирішують перейти від російської мови до офіційної мови своєї країни: української.

У країні, де багато людей є двомовними, мова, якою люди вибирають, є особистим рішенням і емоційно насиченою темою під час війни. Російський президент Володимир Путін стверджував, що його вторгнення було виправдано частково тим, що він заявив, що потрібно захистити російськомовних.

Але для багатьох українців війна з Росією довела причину посилити вживання української мови, а для деяких і зовсім відмовитися від російської. Незалежно від того, керовані відразою до Росії чи патріотизмом до власної нації, українці змінюють свою lingua franca – і своє суспільство.

Мова і державність

Клас пані Пастушок, який є частиною безкоштовного 28-денного онлайн-курсу від групи «Єдині» (назва якої українською означає «об’єднані»), є одним із прикладів таких зусиль із поширення використання української мови. Під час бесіди учні грають у карткові ігри та запитують пані Пастушок про вимову. «Людям потрібні не лише знання, а й психологічна підтримка під час переходу, тому що це важко», — каже вона.

За останні 19 місяців курс «Єдиного» вже пройшли понад 102 тисячі людей, розповідає співзасновниця групи Наталка Федечко. Перфекціонізм і збентеження є найбільшими психологічними бар'єрами.

Придушення та заборона української мови сягає сотень років. За радянських часів російською мовою просувалися в кар’єрі, а українську сприймали як меншу, сільську мову, каже пані Федечко. «Цей комплекс неповноцінності, на жаль, досі існує».

Українська мова стала державною в 1989 році, але спочатку не було чіткого виконання. У 2019 році в Україні було прийнято новий мовний закон, який зробив українську мову за замовчуванням у багатьох соціальних сферах – не лише в державних установах, а й у приватних компаніях. Квоти в кіно, телебаченні та радіо також сприяли використанню української мови.

Тенденція «полягає в поступовому переході... від російської до української», — каже Володимир Кулик, запрошений науковець Стенфордського університету, який вивчає мовну практику та ставлення в Україні протягом останніх 20 років. «Це йшло дуже повільно до 2022 року».

Останні доступні дані на кінець 2022 року свідчать, що по всій Україні 62,6% респондентів повідомили, що розмовляють вдома українською, 19,2% — обома мовами, 15,8% — російською. Це порівняно з даними 2017 року, коли лише 49,9% українців повідомили, що розмовляють вдома українською, 23,9% повідомили, що розмовляють обома, а 25,8% сказали, що розмовляють російською.

Ймовірно, минуть роки, перш ніж дослідники зможуть судити про вплив війни на вживання української мови.

Наталя Піпа, народний депутат України, яка працює над україномовним середовищем навчальних закладів, каже, що підтримка української мови зростає, але попереду ще довгий шлях.

Хоча деякі солдати на передовій в Україні розмовляють російською, пані Піпа стверджує, що всі, хто не служить, повинні мати час для навчання. «Мова і державність дуже пов’язані», – каже вона.

«Це також культурна війна»

До вторгнення російська мова була критичною для життя Антона Птушкіна, який виріс у Луганську, за 45 хвилин від російського кордону. Пан Птушкін був співведучим популярного російськомовного шоу про подорожі, яке транслювалося в кількох країнах, перш ніж створити власний контент для майже 5,6 мільйонів підписників на YouTube. Бути успішним означало знати російську, а Москва пропонувала артистам значно більші зарплати.

Для пана Птушкіна все змінилося 24 лютого 2022 року. Він вирішив перейти на видання українською, навіть якщо це означало втрату частини аудиторії. «Для мене це було простою проблемою. У мене немає іншого вибору, тому що для нас це також культурна війна», – каже він. «Це історичний шанс розірвати зв’язки з Росією».

Деякі підписники були незадоволені і навіть звинуватили його в тому, що йому заплатили за перехід. Пан Птушкін каже, що це було «100% свідоме рішення» не робити російського контенту. За його оцінками, трохи менше половини його поточної аудиторії на YouTube складають росіяни.

Українська мова була в підсвідомості пана Птушкіна, але вчитися було непросто через затяжний стрес війни, який, згідно з дослідженнями, впливає на пам’ять і когнітивні навички. Він читав українські книжки і нарощував свій словниковий запас.

Понад рік тому пан Птушкін та його друг Міша Кацурін вирішили зняти YouTube-шоу про їжу в українських містах і говорити українською. Він сподівається, що зростання українського контенту YouTube допоможе молодим українцям розвивати свої навички.

Різні погляди

Не всі українці відчули потребу відмовитися від російської мови. Дехто, як Ольга Чуєва, тримається цього попри кампанію Москви.

Пані Чуєва народилася в Білорусі в сім’ї двох етнічно росіян, але після смерті матері її виховували російськомовні родичі в Ялті, Крим. Пані Чуєва каже, що ніколи не відчувала прихильності до російського уряду, і вона переїхала до Києва у 2014 році після анексії Росією Криму.

Сидячи у своїй квартирі в центрі Києва, де висять українські прапори, пані Чуєва каже, що не повністю перейшла на українську мову. «Росії не належить моя російська мова. Росія не узурпувала російську мову», – каже вона бездоганною українською мовою. «І я не хочу відмовлятися від цього, доки не вирішу».

Росія вже багато забрала. «Мова агресора – їхня. Але для мене є моя російська мова, яка пов’язана з моєю особистою історією і не має нічого спільного з Росією», – каже вона.

Пані Чуєва не буде говорити російською з поваги до тих, хто не хоче її чути, і вона стверджує, що українська мова має бути державною. Але вона також каже, що Україна має бути демократією і люди повинні мати вибір, що вони говорять. На її думку, більш привабливим для людей буде підхід «м’якої українізації». «Не потрібно змушувати; тобі потрібно почекати, — каже вона. «Це може звучати цинічно; є люди, які не зміняться. Вони виросли в СРСР».

Інші не так охоче підходять.

26-річний Олександр Шевченко «суперагресивний» щодо мовного питання. Це велика зміна для менеджера з інформаційних технологій, який виріс у східноукраїнському місті Харкові, розмовляючи російською мовою та суржиком, гібридною сумішшю російської та української.

У перший день повномасштабної війни пан Шевченко невдовзі після пробудження почув вибухи. Він почав писати в соцмережах пост російською мовою «про те, які погані росіяни», але зупинився, коли подумав, що висловлювати свою скаргу російською «неправильно, так бути не повинно».

Натомість пан Шевченко написав свій пост українською мовою, і тоді почалася його повна зміна. Він переїхав до Львова на заході країни й почав читати українські книжки, слухати українську музику й повністю уникати російської. Зараз єдиною російською мовою, з якою він спілкується, є його літні дідусь і бабуся, і він вважає, що люди повинні відчувати відповідальність говорити українською. Але пан Шевченко також каже, що він цинічний і вважає, що якщо люди ще не перейшли на українську, то й не перейдуть.

Коли його запитали, чому він зрештою зробив перехід, він відповів запитанням: «А як би інакше?»