П’ять тисяч років до нашої ери. Що знайшли археологи під час будівництва Азовсталі 95 років тому

 

Розкопки Маріупольського могильника на смузі «червоної землі», 1930 рік (Фото:Національна історична бібліотека України). Автор: Ростислав Камеристий-Брайтенбюхер

У 1920-х під час будівництва Азовсталі було знайдено одну з найзагадковіших пам’яток минулого — Маріупольський могильник, а у 2022-му росіяни знищили його колекцію разом з музеєм.

На початку 1930-х років на території України розпочались розкопки однієї з найзагадковіших пам’яток минулого — Маріупольського могильника V тисячоліття до нашої ери. Поховання випадково виявили на місці сталеливарного гіганта Азовсталь перед початком його будівництва. У 2022-му більшість експонатів некрополя Росія знищила під час бомбардування міста, пише nv.ua.

Йдеться про предмети, прикраси, обереги й іграшки з могил, яким близько 7 тис. років. Історики вважають, що вони належали людям з давньої культури скотарів, які не були кочівниками, проте розселились з цієї тепер вже української території у Європу й Західну Азію.

Усе почалось з того, що у 1928 році радянські та американські інженери ретельно вивчали місцину на півострові між Азовським морем і гирлами річок Міус і Кальміус, обираючи місце для нового металургійного заводу. Через рік, у серпні 1929 року, вони визначили ділянку на лівому березі Кальміуса.

На місці будівництва доменної печі заводський службовець Геннадій Кравець помітив червону пляму — ґрунт у цьому місці явно відрізнявся за кольором. Він був археологом-аматором й, спробувавши зняти частину шару, знайшов людські кістки та давні предмети, виготовлені із кременя та кісток тварин. Кравець негайно розповів про знахідку працівникам Маріупольського краєзнавчого музею.

Пошуками зайнявся Петро Піневич, який досить скоро виявив нові пам’ятки минулого: зокрема залишки курганів, уламки посуду. Однак через слабке здоров’я продовжувати роботу він не міг, тому звернулись до одного з найвідоміших археологів того часу Миколи Макаренка.

Той підтвердив: на цій території знайшли унікальну пам’ятку праминулого не лише для України, а й для світу загалом — адже ці артефакти можуть краще пояснити археологам міграцію давніх людей.

У червні 1930 року Всеукраїнський археологічний комітет розмістив оголошення, а Маріуполь виділив 1.000 карбованців на проведення археологічних досліджень у регіоні й запропонував призначити керівником цих робіт професора Макаренка.

Але професору поставили жорстку умову — дослідження величезного могильника має бути завершене до річниці офіційного свята в СРСР, Жовтневої революції. На цю дату запланували закладку доменної печі, і поступатися ідеологічними інтересами на користь науки ніхто не збирався.

«Ми працювали до виснаги, — згадував Макаренко. — Досить сказати, що роботу починали о 7 годині ранку. Робітники працювали до 3-х годин дня. Далі, як вони закінчували, весь персонал залишався на могильнику і працював до 7−8 вечора, розчищаючи кістяки. Вихідних днів не знали. Нарешті дійшло до того, що дехто з працівників буквально не витримував — падали з ніг. А прохання з адміністрації ішло за проханням — «якнайшвидше кінчайте роботу».

У розкопках брала участь і дружина професора Анастасія Федорова-Макаренко. Керівництво Азовсталі та музей не тільки надавали місце для проживання та харчування археологам, а ще допомогло людьми. Майже все місто спостерігало за роботою науковців.

«Велику зацікавленість виявило робітництво маріупольських заводів, — писав у передмові до своєї книги Маріюпільський могильник Микола Макаренко. — Щодня на розкопи йшли й обступали місце могильника, що обгороджений був колючим дротом, тисячі робітників. Ці відвідини й великий натовп завдавали немало клопоту дослідницькому персоналові. Кожному хотілося взяти в руки ту річ, що тримав в руках його попередник кілька тисяч років тому».

Робота просувалась швидко й вдало.

Платівки й намисто з Маріупольського могильника, 1930 рік / Фото: Національна історична бібліотека України