А́нна Яросла́вна — руська-скіфська князівна, королева Франції. Представниця династії Рюриковичів. Дочка великого князя київського Ярослава Мудрого та його другої дружини, шведської принцеси Інгігерди, дочки шведського короля Улофа III

 А́нна Яросла́вна (близько 1032 — між 1075 і 1089[1]) — руська князівна, королева Франції (1051—1060). Представниця династії Рюриковичів. Дочка великого князя київського Ярослава Мудрого та його другої дружини, шведської принцеси Інгігерди, дочки шведського короля Улофа III. Онука святого київського князя Володимира Святославича. Друга дружина французького короля Генріха I (1051—1060)[1]. Мати французького короля Філіппа І та вермандуанського графа Гуго, що був одним із керівників Першого Хрестового походу[1][2]. Згадується переважно в іноземних джерелах[1], а також документах Київського Печерського монастиря XVII ст[2]. Привезла до Королівства Франція великий посаг, що познайомив французів з культурою Київської Русі (за легендою з княжною пов'язують Реймське Євангеліє, на якому присягали королі Франції[2]). Після смерті чоловіка-короля вдруге вийшла заміж за лідера опозиції Рауля IV, графа Валуа (1062), що вже мав законну дружину[1]. Була змушена покинути двір через політичну кризу, спричинену її одруженням[2]. Залишила малолітнього сина Філіпа на регента Балдуїна V Фландрського, свояка покійного короля. Після смерті графа Валуа повернулася до двору (1074). Впливала на внутрішню і зовнішню політику королівства, спільно з сином підписувала державні акти (на одному з них є кириличний підпис: «Анна Ръина», тобто «Анна королева»)[1]. Листувалася зі Святим Престолом (відомий лист Папи Римського Миколая II (1059), в якому він наголошує на її благочесті й щедрості до Католицької церкви). Заснувала монастир святого Вікентія в Санлісі (1065), на північ від Парижа, що був її резиденцією. Востаннє згадується на документі під 1075 роком[1]. Подальша доля невідома. Окрім материнської шведської мови знала давньоруську, латину, грецьку, французьку.

Читайте також: Королева Анна Київська і Реймське Євангеліє єднають Україну зі світом

Імена

А́нна Яросла́вна — в українській історіографії.

А́нна Ки́ївська (фр. Anne de Kiev), А́нна Ру́ська або А́нна Руси́нка[3] (фр. Anne de Russie) — у французькій історіографії.

Агне́с, або Агне́са (лат. Agnes) — у французьких джерелах французьку.

Біографія

Ранні роки

Анна Ярославна народилася близько 1030 року. Дитячі роки пройшли в Києві. Поблизу Софійського собору розташовувався княжий двір, який літописці називали «Великим Ярославовим двором» із двоповерховим кам'яним князівським палацом і храмом Богородиці. Ці споруди мали переходи, що з'єднували їх між собою. Дитинство Анни пройшло в час бурхливих політичних і культурних подій.

Анна здобула гарну освіту. Могутність і багатство батька — володаря однієї з найбільших держав того часу, гарна врода приваблювали королів і цісарів інших країн. У 1034 році її сватає швагер Генріха французького (пізніше цісар Генріх III), але через малоліття княжни з того сватання нічого не вийшло.

Крім пишних бенкетів і полювань, церковних відправ, що були дуже характерними для стародавнього світу, Київ Ярослава відзначався активним громадським і просвітницьким життям. Відкривалися школи, засновувалися бібліотеки, переписування і переклад книжок були важливою державною справою. При дворі князя відбувалися вечори, схожі на нинішні літературно-вокальні, на яких виступали поети, музиканти, скоморохи.

Анна зростала в культурній атмосфері держави, що на той час вважалася однією з наймогутніших і найрозвиненіших у світі. Приватні вчителі навчали князівну грамоти, історії, іноземних мов, співів, малювання, правил етикету. Як свідчать документи, Анна мала добре вироблене письмо, бо, мабуть, займалася переписуванням книжок.

Наприкінці 40-х — на початку 50-х років XI століття Київська Русь встановила дружні стосунки з Королівством Франція, з королівською династією Капетингів. Близько 1044 року до Києва прибуло французьке посольство просити руки князівни Анни для французького короля Генріха I, який шукав підтримки Ярослава Мудрого в боротьбі проти Священної Римської імперії і до якого дійшла слава про розумну й чарівну князівну. Ярослав спершу відмовив послові. 1048 року до Києва прибуло друге посольство на чолі з єпископом Готьє Савояром, яке після тривалого чекання дістало згоду Великого князя на шлюб зі старим французьким королем. 4 травня Анна Ярославна, здійснивши тривалу подорож через Краків, Прагу та Регенсбург, опинилася в резиденції короля в місті Санлісі, за 40 кілометрів від Парижа.

Перший шлюб. Королева Франції

Шлюб Анни і Генріха (мініатюра «Хроніки Сен-Де ні», ХІV ст.)

У невеликому старому соборі Реймса 19 травня 1051 року відбулося вінчання та коронування Анни.

1053 року Анна народила сина Філіпа, пізніше Робера та Гуго. Робер у підлітковому віці помер. Король весь час перебував у військових походах, тож виховувати синів довелося їй самій. Вона приділяла велику увагу освіті та вихованню своїх дітей. У пригоді їй стали всебічна освіта, отримана на батьківщині, книги з бібліотеки Ярослава I Мудрого, привезені нею до Королівства Франція.

Після смерті Генріха 1060 року Анна залишила двір, але як опікунка юного Філіппа підписувала разом із ним деякі державні документи. Збереглися підписи Анни слов'янською мовою — найдавніші зразки українського письма, на багатьох державних документах Королівства Франція. Ці підписи оточують хрести, які ставили неписьменні французькі барони — вищі васали Королівства Франція. Існує також хибна легенда, що французькі королі в ті часи були неписьменними і Анна ставила свій підпис на документах поруч із королівським хрестиком. Насправді, як чоловік Анни, Генріх, так і син Філіп були письменними в дорослому віці. На відомому документі, що наводиться на підтвердження цієї легенди, хрест поставив малолітній Філіп.

Всупереч поширеній серед істориків думці, вона не була регентом при синові і ним став граф Болдуїн Фландрський.

Другий шлюб

Грамота 1063 року з підписом Анни

1062 року Анна вдруге вийшла заміж за графа Рауля де Крепі-і-Валуа, котрий очолював феодальну опозицію до її колишнього чоловіка. Заради Анни Рауль покинув свою дружину Елеонору, але шлюб був визнаний незаконним. Цікава характеристика, яку дала Елеонора в скарзі на чоловіка: «Королева Анна, — писала вона, — найчарівніша, найкраща серед жінок Франції». Коли цей граф 1074 року помер, вона повернулася до двору сина й знову підписувала разом із ним французькі державні акти.

На грамоті французького короля від 1063 року на користь абатства св. Крепіна в Суассоні зберігся підпис Анни Ярославни кириличним письмом: староцерк.-слов. АNА РЪНNА. За однією з версій, це кириличний запис латинського Anna Regina або «Анна-королева»; запис другого слова імовірно відповідає давньофранцузькій формі слова reine («королева») — roine, roÿne, roïne або raïne[4]. Кириличний знак «ъ», таким чином, використовувався для передавання схожого редукованого звука, який тоді ще існував у старофранцузькій мові (сучасна вимова — МФА: [ʁɛn], «рен»). За твердженням «Encyclopedia of Ukraine»[5], її підпис є найстаршим наявним зразком староукраїнського письма[6] (хоча давньоруська епіграфіка та берестяні грамоти мають багато інших прикладів сучасного Анні Ярославні руського письма)[7].

Урочиста коронація Філіппа I відбулася у 1066 році, коли він досяг чотирнадцяти років. Згодом він одружився з Бертою Фрайзінгенською. Тоді Королівство Франція отримало нову першу даму, і Анна на початку 1070-х років поступово відходить від державних справ. Востаннє ім'я Анни засвідчене на документі 1075 року. Що сталося з нею потім невідомо.

Багато суперечок викликала серед учених подальша її доля. Деякі російські та французькі історики вважали, що по смерті другого чоловіка вона повернулася до Києва й там закінчила своє життя. Однак ще наприкінці XVII століття вчений абат Менетріє знайшов могилу Анни в церкві Вільєрського абатства, поблизу міста Етамп у Франції. Латинський напис на гробниці мовить: «Hic jacet Domina Agnes uxor quondam Henrici Regis, Eorum per miſericordiam Dei requiſcant in pace» (тут лежить пані Анна, вдова короля Генріха). Напевно, невдовзі після 1075 року Анна померла.

Щороку 5 вересня у заснованому нею монастирі у місті Санлісі (курортне містечко за 40 км від Парижа) відправляється богослужіння за її душу, цей день вважається днем її смерті. Збереглися фрескове зображення Анни в Софійському соборі у Києві та пізніше скульптурне — на порталі церкви святого Вінсента в містечку Санлісі. У містечку є її могила, а також пам'ятник, подарований Україною в 2005 році[8].

Існує легенда, що на Реймському Євангелії слов'янською мовою, яке, Анна Ярославна привезла з собою з Києва, до революції 1793 року присягали на вірність французькі королі. Офіційних джерел, які б підтверджували це, не існує[9].

Сім'я

Докладніше: Рюриковичі, Капетинги та Валуа (династія)

Тризуб Ярослава, батька Анни.

Уявний герб Анни в XVII ст.

Батько: Ярослав (бл.983—20.02.1054), князь ростовський (990—?), великий князь київський (1015—1054)

Матір: Інгігерда (близько 1002—1050) — шведська принцеса.

Брати і сестри:

Ілля (?—1020), князь новгородський (бл. 1019—1020)

Володимир (1020—4.10.1052), князь новгородський (1034—1052)

Ізяслав (1024—1078), князь турівський (1042—1052), новгородський (1052—1054) і київський (1054—1068, 1069—1073, 1077—1078)

Анастасія (?—після 1074/до 1094) ∞ Андрій І, король Угорщини

Святослав (1027—1076), князь чернігівський (1054—1073), київський (1073—1076)

Всеволод (1030—1093), князь переяславський (1054—1076), чернігівський (1077—1078) і великий князь київський (1076—1077, 1078— 1093)

Єлизавета (бл.1032—п. 1067) ∞ Гаральд III, конунг Норвегії

Вячеслав (між 1033/1036—1057), князь смоленський (1054—1057)

Ігор (1036—1060), князь волинський (1054—1057) і смоленський (1057—1060)

1-й чоловік (з 1051): Генріх І (1008—1060) — король Франції з династії Капетингів.

Діти

Філіпп I (1052—1108) — король Франції

Едігна (Емма) (1055— близько 1109) — блаженна Католицької церкви.

Роберт (1055—1060) — помер у дитинстві.

Гуго (1057—1102) — граф Вермандуа, один із голів Першого Хрестового походу.

2-й чоловік (з 1062): Рауль IV (бл. 1025—1074) — граф Валуа.

Пам'ятники

У 1065 році Анна Ярославна заснувала Монастир Святого Вікентія, в Санлісі поблизу Парижу. У монастирі у XVII столітті було встановлено пам'ятник де вона тримає мініатюрну модель заснованої нею монастиря в руці. Напис на пам'ятнику був «Анна руська, королева Франції» (фр. «Anne de Russu, reine de France»)[10][11] 29 вересня 1996 року за запитом української громади Франції та за сприяння тодішнього посла України у Франції Юрія Кочубея[12] оригінальний напис під статуєю змінили на «Анна Київська, королева Франції» (фр. «Anne de Kiev Reine de France»).[13] Офіціна церемонія відкриття нового підпису відбувалася у присутності тодішнього посла України у Франції Юрія Кочубея та місцевих французьких можновладців.[14]

У червні 2005 році у Санлісі встановили пам'ятник королеві Анні, який створив Валентин Зноба у співавторстві із Миколою Знобою. Цей пам'ятник Україна подарувала Франції. На відкритті був присутній тодішній президент України Віктор Ющенко.[15][16][17][18][19]

У листопаді 2016 року в Києві відкрито пам'ятник Анні Ярославні-дитині авторства скульптора Констянтина Скритуцького.[20]

У серпні 2017 року в Києві відкрито пам'ятник Анні Ярославні. Цей пам'ятник — копія французького монументу встановленого 2005 році в Санлісі авторства Валентина Зноби. Копію створив син скульптора Микола Зноба.[21][22]

2 жовтня 2018 року в Тулузі (Франція) відкрито пам'ятник доньці київського князя Ярослава Мудрого — Анні, яка була дружиною французького короля Генріха I.[23]

У жовтні 2019 року пам'ятник Анні, доньці Великого князя Київського Ярослава, в рамках проєкту «Шлях Королеви», відкрили у місті Арлон, Бельгія. Проєкт покликаний відтворити мандрівку майбутньої королеви від Києва до Парижа[24][25].

19 листопада 2019 року пам'ятник юній Анні Київській установили на території палацу Вєльопольських (пол. Pałac Wielopolskich) у Кракові. Скульптура є реплікою пам'ятника, встановленного в Києві 2016 року[25].

Інше[ред. | ред. код]

Вулиці, які назвали на честь Анни Ярославни, існують у Києві, Глухові[26], інших населених пунктах України.

1998 року на честь Анни Ярославни Поштова служба України випустила марку авторства Олексія Штанка][27].

У 2013 році в місті Санліс, Франція був заснований культурницький Центр Анни Київської.

2014 року на честь Анни Ярославни НБУ викарбував та ввів до обігу пам'ятну монету номіналом 2 гривні. Автор — Володимир Атаманчук.

У культурі[ред. | ред. код]

Образотворче мистецтво

Художня література[ред. | ред. код]

Анна Ярославна — герой декількох історичних романів українських, французьких та інших письменників

Филипчак, Іван. Анна Ярославна — королева Франції. Дрогобич: Відродження, 1995 (написаний 1933).

Соколовський, В. Анна. Дилогія або Біла Королева. Київ, 2018.

Ладинский, Антонин. Анна Ярославна — королева Франции. Москва: Советский писатель, 1961.

Озерецкая, Елена. Звенит слава в Киеве Ленинград: Издательство «Детская литература», 1974.

Candeille, Amélie Julie. Agnès De France, Ou Le Douzième Siècle. Paris: Maradan, 1821.

Dauxois, Jacqueline. Anne de Kiev. Reine de France [Анна Київська, королева Франції]. Paris: Presses de la Renaissance, 2003.

Deforges, Régine. Sousle ciel de Novgorod [Під небом Новгорода]. Paris: Fayard, 1989 (український переклад: Режіна Дефорж. Анна Київська. Переклад з французької: Григорій Філіпчук // Всесвіт, Київ, 1991. № 1—2)

Monchaux, Marie-Claude. Anne de Kiev: La petite princesse des neiges [Анна з Києва. Маленька принцеса з країни снігів]. Paris: Pierre Téqui, 2009.

Delorme, Philippe. Anne de Kiev: Epouse de Henri 1er. Paris: Pygmalion, 2015.

Музика[ред. | ред. код]

1967: опера «Анна Ярославна» українського композитора Антіна Рудницького

Кіно[ред. | ред. код]

1978: Ярославна, королева Франції (СРСР, режисер Ігор Масленников; за мотивами роману Ладинського)

2020: Анна Київська (фр. «Anna de Kyiv»; Україна-Франція, режисер Ів Анжело; за мотивами роману Доксуа)

Примітки[ред. | ред. код]

↓ Показувати повністю

↑ Перейти до: а б в г д е ж и Котляр 2003.

↑ Перейти до: а б в г д Войтович 2000.

↑ Сент-Емур Ке, де. Анна Русинка, королева Францii и графиня Валюа / з фр. пер. І. Франко. Львiв, 1909.

↑ reine // Dictionnaire de l'Académie française, huitième édition, 1932—1935

↑ Encyclopedia of Ukraine… 1984: 75.

↑ Німчук 2015: 56.

↑ Німчук 2015: 268.

↑ http://tyzhden.ua/Publication/4517

↑ Corvinus Jastrzobski, Notice sur le texte du Sacre ; in Achille François et Jouffroy d'Abbans, Dictionnaire des inventions et découvertes anciennes et modernes, page 384—396.

↑ Грабовський С. С., Грабовська О. С. (2011). Пізнання буття через духовність. Книга 13, №3 (49). Львів=: Науковий вісник Львівського НУВМБТ ім. С. З. Ґжицького. с. 87—88. ISSN 2413-5550.

↑ Українська культура: історія і сучасність. Львів: Світ, 1994. стор. 389—398

↑ Ким була Анна Ярославна. BBC Україна. Архів оригіналу за 19 серпень 2017. Процитовано 18 серпня 2017.

↑ Відновлення Історичних Коренів Французько-Українських Відносин газета Народна Воля, № 39 від 10 жовтня 1996. стор. 6

↑ Union des Ukrainiens de France. (1997). Cérémonie en l'honneur de la. Reine Anne de Kyïv. 245—248. Paris: L'Est européen. с. 6.

↑ Фотоблог: Санліс — місто Анни Ярославни — BBC Україна, 31 травня 2017

↑ Династія світової слави // «Іменем Закону». № 4 за 2009 рік. стор. 24-25

↑ Роман Горбик, Юлія Підлісна. Не тільки Анна! Чому Україна мусить поставити питання про всю старокиївську спадщину — УП. Історична правда, 12 червня 2017

↑ Ющенко зробив подарунок Франції — з двома граматичними помилками? — УП, 1 липня 2005

↑ Українсько-французькі відносини // Зовнішня політика України в умовах глобалізації. Анотована історична хроніка міжнародних відносин (2004—2007). Авторський колектив: А. Ю. Мартинов (відповідальний редактор), С. В. Віднянський, О. М. Горенко, В. В. Піскіжова. НАН України. Інститут історії України. Київ: Інститут історії України, 2014. 394 стор.: 144—151

↑ У Києві відкрили пам'ятник Анні Ярославні — Укрінформ, 10.11.2016

↑ Як у Франції: В Києві відкрили пам'ятник Анні Ярославні — РБК Україна, 25 серпня 2017

↑ У Києві встановили ще один пам'ятник королеві Франції Анні Київській — копію французького — УП. Історична правда, 02.09.2017

↑ У Франції відкрили пам’ятник дочці Ярослава Мудрого. ukranews_com (ua). Процитовано 2018-10-03.

↑ пам'ятник Анні, доньці Великого князя Київського Ярослава, відкрили у Бельгії

↑ Перейти до: а б Крокуючи Європою – у Кракові встановили пам’ятник Анні Київській (+фото). Офіційний портал КМДА - Головна. 2019-11-19. Процитовано 2019-11-20.

↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 5 квітень 2016. Процитовано 26 березень 2016.

↑ Штанко Алексей. Сайт художника

Джерело