Степан Рудницький – найвідоміший український географ

Степан Львович Рудницький – видатний український вчений, який зробив величезний внесок у розвиток географічної науки. Особлива заслуга дослідника в тому, що він започаткував картографічний напрямок в українській географії. Завдяки йому Україну чи не вперше на початку XX століття було представлено в картографічних працях як цілісну просторову одиницю. Він написав понад 150 наукових опусів, які видавалися в европейських столицях, це сприяло популяризації знань про Україну, її територію та народ. Окрім того, Рудницький написав чимало підручників із географії України, пише Український інтерес.

Народився Степан 3 грудня 1877 року в Перемишлі, тоді це була підавстрійська територія, нині Польща. Родина Рудницьких була освіченою. Тато, географ та історик, працював викладачем у школі, мати також була високоосвіченою жінкою. Батьки намагалися прищепити дітям любов до України, її традицій, та культури, що й стало головним чинником у формуванні подальших інтересів та всього життєвого шляху хлопця.

Освіту Степан здобував спочатку в гімназії, а по її завершенню вступив на філософію до Львівського університету. Там студента понад усе цікавила історія, до того ж викладачем був Михайло Грушевський. Його лекції захоплювали хлопця. Грушевський посприяв становленню Рудницького як науковця. Під керівництвом професора він підготував низку серйозних наукових розвідок з української історії XVI-XVII століття, які були надруковані в “Записках Наукового товариства імені Шевченка”.

Степан Рудницький (фото: uain.press)

Провчившись чотири роки, був змушений перевестися на заочне відділення (помер батько й коштів на денну форму навчання не було), це дало змогу поєднувати навчання та вчителювати. Учнями молодого педагога були діти із заможних родин.

Завершивши навчання в 1899 році, Рудницький отримав диплом, за яким мав право викладати географію та історію в середніх школах, і вчителював у Тернополі та Львові. Згодом Степан заглибився у вивчення географії, студіюючи предмети природничого відділу в університеті.

У 1903-му подався до Відня, де протягом року спеціалізувався за фахом. Водночас відвідав німецькі університети, де проаналізував розвиток географічної науки в межах того часу. Ще на посаді вчителя Рудницький приділяв чимало уваги проблемам викладання географії в школах. Цьому питанню він присвятив працю “Нинішня географія”, де виклав основні тези методологічних основ цієї науки, а також визначив її місце в системі наук, обґрунтував предмет дослідження, довів наявність географічних законів.

Згодом Степан долучився й до організації географічної освіти у вишах. Отримавши посаду приват-доцента філософського факультету й очоливши катедру, він створив курс “Географія України”. Свої лекції читав виключно рідною мовою. Фундаментальна праця того періоду – “Коротка географія України” у двох томах, які вийшли у світ в 1910 та 1914 роках. У цьому опусі автор обґрунтував територіально-географічний статус України як держави.

Степан Рудницький. Етнографічна оглядова мапа України, 1916 (фото: uain.press)

Цей твір був актуальним як ніколи. Адже тоді Україна була розчленована між двома імперіями – Австро-Угорською та Російською. У передмові “Короткої географії України” Рудницький написав:

“Ми українці, земля, де живемо, зветься Україна, чи вона під Російською державою, чи під Австрійською, чи під Угорщиною. Бо хоч і ділять її кордони, хоч розірвана вона на шматки, але ж один народ, що її заселяє, з одною мовою, вдачею та звичаями. Та не тільки народ лічить українську територію в одну цілісність. Україна також з нинішніх оглядів мусить бути вважана за виразно зазначену одноцільну територію серед інших територій Європи. Навіть серед незалежних держав мало таких, що могли б зрівнятись з українською такою географічною особливістю”.

Друкуючись у періодиці, Рудницький іноді підписувався Ш. Левенко. Саме під цим ім’ям вийшла стаття “Чому ми хочемо самостійної України?” у 1915 році. Спочатку вона була видана в австрійській столиці, а за два роки – в Берліні, Стокгольмі та Львові. Але не тільки ця стаття була популярною в Европі. Його праці систематично видавалися в Відні, Берліні, Берні, Будапешті, Бухаресті, Парижі.

Під час Першої світової Степан Рудницький служив військовим географом при австрійському генштабі у Відні до 1917 року. Після повернення до Львова став експертом і радником з економіко- й політико-географічних питань при уряді Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР), яка постала восени 1918 року внаслідок революції на українських землях колишньої Австро-Угорської імперії. Але вже у листопаді 1918-го поляки захопили Львів та інтернували Рудницького. Нелегалом він знову виїхав до Відня, тепер уже столиці Австрійської республіки, і викладав економічну географію в Академії зовнішньої торгівлі.

Основним же здобутком того періоду стало заснування Українського Вільного Університету в Празі. Рудницький був одним із фундаторів його відкриття в жовтні 1921 року, він же був і очільником філософського факультету, і викладачем географії.

У 1926-му переїхав до Харкова (тодішня столиця УСРР). У Геодезичному інституті Рудницький очолив катедру географії. За рік став директором Українського науково-дослідного інституту географії і картографії, ним же й заснованого. 1929-го отримав звання академіка Всеукраїнської Академії Наук. У Києві керував Музеєм антропології та етнографії імені Хведіра Вовка. У 1930-х був співзасновником журналу “Вісник природознавства” і працював в Українській Радянській Енциклопедії.

Радянська влада високо “цінувала” здобутки вчених і щедро “винагороджувала” за працю. У березні 1933 року Степана Рудницького заґратували за звинуваченням у контрреволюційній діяльності. За пів року відбувся суд, і видатного вченого засудили до 5 років таборів. Але й там географ не полишив своєї праці й сумлінно писав нові опуси.

9 жовтня 1937-го особлива трійка управління НКВС Ленінградської області засудила Рудницького до найвищої міри покарання – розстрілу. Вирок було виконано 3 листопада 1937 році в урочищі Сандармох. Разом із вченим було вбито ще 134 людини.

Лише навесні 1965-го Степана Львовича реабілітували. Відтоді почалося поступове повернення до науки й суспільства забутого імені видатного українського науковця світової величини, який стояв біля витоків модерної географічної науки в нашій країні.