Українська — мова вільних! Була, є і буде!

Фото: vinnychany.info

 Занадто довго ворожа тінь намагалася затьмарити велич нашої мови, заглушити її мелодійний спів, вирвати її з наших сердець. Нам казали, що наша мова – це лише «діалект», що вона «недосконала», «сільська». Брехня! Це підступна брехня тих, хто боїться її сили, її краси, її правди!

Українська мова – це душа нашого народу, це голос наших предків, це символ нашої незалежності. Вона давніша, багатша і мелодійніша, ніж та, яку нам нав’язували десятиріччями, пише vinnychany.info.

Факти говорять самі за себе

Українська мова має звуки, яких немає в російській – [ґ], [і], дифтонги та повнозвучні голосні. Спробуйте вимовити «ґанок» чи «дзвін», – чи чуєте цю неповторну мелодійність, якої позбавлена мова окупанта?

Слова «чайник», «гребінець», «свідок» – споконвічно українські. Російська мова запозичила їх у нас, спотворивши звучання. Чи не свідчить це про те, хто насправді в кого крав? До тогож, українська мова на відміну від російської має не 6, а 7 відмінків, включаючи кличний.

Наша мова сягає корінням у глибину віків, до часів Київської Русі. Вона формувалася та розвивалася незалежно від російської, плекаючи свою унікальність. Літопис «Повість минулих літ», написаний нашою давньою мовою – це незаперечний доказ.

Забудьте брехливі казки про «молодшого брата»! Українська мова – це не діалект, не відгалуження, а самостійна, давня, могутня ріка, що своїм джерелом сягає часів Київської Русі! Російська ж мова, сформована на болотах фіно-угорських впливів, намагається привласнити собі нашу славу, нашу історію, нашу мову.

Саме на наших землях, у Києві, зародилася і розвивалася писемність, література, культура. «Повість минулих літ», «Слово о полку Ігоревім» – це свідчення величі та давнини нашої мови, це наш культурний спадок, якого у нас ніхто не відбере! Російська мова тоді ще навіть не зароджувалася у своїй сучасній формі.

Точно визначити час виникнення української мови неможливо. Але безсумнівно, вона є однією з найдавніших індоєвропейських мов. Про це свідчать архаїчні слова та особливості вимови, які вона зберегла протягом віків.

Вчені підкреслюють фонетичну розкіш, лексичне багатство, синтаксичну гнучкість та величезні можливості для словотворення української мови. Недарма за милозвучністю її часто порівнюють з італійською, а на конкурсі краси мов у Парижі 1934 року вона посіла почесне третє місце!

Російська імперська влада завжди стверджувала, що у праслов’янську епоху виникла спільна давньоруська мова, з якої потім утворилися українська, російська та білоруська. Однак, справжні наукові дослідження перекреслюють це. Багато мовознавців вважають, що українська мова виділилася безпосередньо з праслов’янської, без проміжних ланок.

Пригадаємо як зароджувалась і формувалась українська мова

Ранній східнослов’янський період (до 14 століття). Хоча окрема українська мова ще не повністю сформувалася, східнослов’янські діалекти, якими розмовляли на території сучасної України, почали відрізнятися від інших східнослов’янських діалектів. Ці ранні діалекти стали основою для майбутнього розвитку української мови. Релігійні тексти, юридичні документи та написи цього періоду дають уявлення про мову, що розвивається.

14-16 століття. Монгольська навала та подальші політичні зміни призвели до занепаду східнослов’янської мовної єдності. У цей час відмінні риси української мови продовжували розвиватися під впливом польської, литовської та тюркських мов.

16-18 століття. У цей період з’явилися перші друковані книги українською мовою, що закріпило письмову форму мови. Важливі твори, такі як Пересопницьке Євангеліє (1556-1561 роки), демонструють розвиток української лексики та граматики. Козацький період відіграв вирішальну роль у поширенні використання української мови в літературі, адміністрації та освіті.

19 століття. Попри утиски з боку російської імперії, яка прагнула нав’язувала використання російської мови, українська мова пережила відродження. Письменники та науковці, такі як Тарас Шевченко, Іван Франко та Леся Українка, зробили значний внесок в українську літературу та стандартизацію мови.

20 століття. Українська мова стикалася з періодами як розвитку, так і придушення. Хоча українська мова отримала офіційний статус у незалежній Україні, радянська політика часто була спрямована на обмеження її використання.

Кінець 20-го та початок 21-го століть стали свідками відродження української мови та культури після здобуття Україною незалежності.

Не дамо себе обманути! Наша мова – це наша історія, наша ідентичність, наша зброя! Говорімо українською – голосно, гордо, з любов’ю!

Мова існує завдяки передачі від покоління до покоління, і її знищення завжди було інструментом колоніальної політики, зокрема російської. Протягом століть московські ідеологи розпочинали руйнування української ідентичності із заборони й знецінення мови. Це залишається ключовим засобом рашизма й сьогодні, під час повномасштабної війни проти України.

Другий фронт

Кремлівський диктатор путін особисто заявляв, що до XVI ст. росіяни й українці говорили однією мовою, а відмінності з’явилися через полонізацію. Подібні тези звучали ще за часів Сталіна, який у 1950 р. у статті «Марксизм та проблеми мовознавства» висловлював аналогічну маячню, що не має жодного наукового підґрунтя.

Але факти свідчать про давню самобутність української мови. Перший український «Буквар» був надрукований першодрукарем Іваном Федоровим у Львові у 1574 р. У 1798 р. вперше була надрукована «Енеїда» Івана Котляревського, написана живою українською мовою, якою спілкувалися звичайні люди. Це сталося за рік до народження Олександра Пушкіна, засновника російської літературної мови.

Порівняння мовної спорідненості підтверджує унікальність української мови. Вона має 84% спільної лексики з білоруською, 70% із польською, 68% із сербською та лише 62% із російською. Різниця між українською та російською становить 38%, що більше, ніж між англійською та голландською (37%), а шведська від норвезької відрізняється лише на 16%. У фонетиці й граматиці українська мова має 22–29 спільних рис із білоруською, чеською, словацькою й польською, тоді як із російською — лише 11.

Українська мова — самобутня, з багатовіковою історією. Її збереження й розвиток є невід’ємною складовою національної ідентичності та боротьби за свободу.

Українська мова за 400 років пережила 134 заборони, найбільше заборон було з Москви

1622 рік — указ московського царя Михайла за ініціативи московського патріарха Філарета про спалення всіх примірників «Учительного Євангелія» К. Ставровецького, надрукованих в Україні.

1690 рік — Собор російської православної церкви (РПЦ) наклав анафему на «Кіевскія новия книги» П. Могили, К. Ставровецького, С. Полоцького, Л. Барановича, А. Радзивиловського та інших.

1720 рік — указ московського царя Петра I про заборону книгодрукування українською мовою та вилучення українських текстів із церковних книг.

1729 рік — наказ московського царя Петра II про переписування всіх державних документів з української на російську мову.

1763 рік — указ московської цариці Катерини II про заборону викладання українською мовою в Києво-Могилянській академії.

1769 рік — заборона Синоду РПЦ друкувати та використовувати українські букварі.

1775 рік — знищення Московщиною Запорізької Січі та закриття шкіл при полкових козацьких канцеляріях.

1832 рік — переведення Московщиною системи освіти на Правобережній Україні на російську мову.

1847 рік — придушення Московщиною Кирило-Мефодіївського товариства, заборона творів Т. Шевченка, П. Куліша, М. Костомарова.

1863 рік — Валуєвський циркуляр, що забороняв на Московщині друк літератури українською мовою.

1876 рік — Емський указ про заборону друку на Московщині україномовної літератури, сценічних вистав, народних пісень тощо.

1881 рік — заборона викладання в школах і церковних Московщини проповідей українською мовою.

1884 рік — заборона українських театральних вистав у малоросійських губерніях Московщини.

1888 рік — указ про заборону на Московщині вживання української мови в офіційних установах та хрещення українськими іменами.

1933 рік — телеграма Сталіна про припинення «українізації» у СРСР, масові репресії діячів культури.

1947 рік — операція «Вісла» з метою полонізації українців.

1989 рік — постанова ЦК КПРС про законодавче закріплення у СРСР російської мови як «загальнодержавної».

2012 рік — Верховна Рада України з грубими порушеннями Конституції України, регламенту та процедур розгляду ухвалила ініційований проросійськими силами закон «Про основи державної мовної політики», так званий «закон Ківалова-Колесніченка», який суттєво звузив сферу використання української мови в ключових аспектах життя у більшості регіонів країни.