Нові смисли (для) давнього... дуже давнього міста Миколаїв

КІМЕРІЙСЬКЕ МІСТО Й ЛАГЕРНЕ ПОЛЕ В МИКОЛАїВІ

Подання обговорення «Українські міста шукають нові смисли» як дискурсу означає, на мою думку, тільки одне: в суспільній свідомості міста стали суб’єктами — нарівні з людьми, що їх населяють; вони здатні впливати на життя містян завдяки властивим тільки цій території особливостям — мають ексклюзивний набір ідеальних і матеріальних цінностей, підкреслюючи, тим самим, цілісність людини й території на певному урбопросторі. Осмислювати це означає, що ми, шукаючи смислу власного існування саме в цьому куточку Всесвіту, підсвідомо складаємо тест на виправдання себе перед сутнім — чи осяжне воно нами?

Прикладом такого підходу до «з’ясування (певного) смислу міста» може бути випадок, який стався з давньою подругою моєї дружини. Якось вона подорожувала потягом Москва — Миколаїв і опинилася в одному купе з хлопчиком-скрипалем та його бабусею, яка супроводжувала онука, що прагнув залишитись у Миколаєві на весь період літніх канікул. Шановна бабуся повідала добродійці: онук сліпий, нічого не бачить, але кожного літа просить везти його саме в Миколаїв, бо відчуває цю землю якимось іншим чуттям; це сприяє його душевному комфорту й аж до наступного літа надихає на музикування. Як пояснити такий «феномен території»? Чи можемо ми говорити про наявність «телуричних течій» містичного змісту або невідомих енергетичних потоків і геоінформаційних полів, що їх випромінює терен миколаївського півострова? Чи то, за Л.Гумильовим, взаємна «позитивна комплементарність» окремої людини й певного геопростору? Або те, що в науковому світі завдяки американському географові Й.Туану відомо як «топофолія» — любов (потяг) до конкретної території?
Так чи інакше, але ми маємо справу з окремим смислом, геовіртуально одержаним? «Яка його цінність для нас, — спитаєте ви, — для всієї міської громади?» І я відповім: «Така сама, яку має зернина, розтерта до борошна, в паляниці». Отже, немає сенсу шукати смислу, однакового для всіх, позаяк проживання однією людиною свого окремого життя є тільки її власним індивідуальним завданням, проте вже сума смислів примушує замислитись: можливо, саме тут, у цьому місці, я почуватимемо себе зручно.

Якби тема звучала так: «В українських містах люди шукають нових смислів (власного існування в урбопросторі)», то пошук смислів перетворився б на виявлення сутностей, тобто способу (способів) існування на цій землі, обгрунтованому (обгрунтованих) раціонально: де та як я працюватиму, щоб, маючи родину, її прогодувати.
Отже, маємо вже не смисли, а сутності — ідеальні та матеріальні. Перші допомагатимуть сприйняти своє існування в цьому місті (конкретно — у Миколаєві) як дуже достойне, адже з’ясовано його шляхетність, неповторність та історичну справедливість, а другі визначатимуть його надійність і — праксеологічно — перспективність.

Читайте також: Печерна людина наших днів: чоловік перетворив печеру віком в 250 мільйонів років в затишне житло з інтернетом,каналізацією та підлогою з підігрівом (15 фото)

ІДЕАЛЬНІ СУТНОСТІ
«Витоки нації мають бути шляхетними», — заповіли нам «будителі нації», й я з ними згоден, бо так само цей вислів стосується й погляду на древність мого рідного Миколаєва. Ототожнювати шляхетність міста з давністю його виникнення не є нонсенсом, якщо поважний вік доведено. Апріорі Рим — шляхетне місто, тому що воно давнє. Народитись у шляхетному місті, жити в шляхетному місті — це ідеальна сутність, відображена міфореалом, тобто ретроспективною реальністю; вона уможливлює сприйняття власного перебування в земних реаліях як таке, що задане сутнім, і виокремлене від профанного (повсякденного, звичайного, поширеного) «сивиною століть» — благородством через давність.

Миколаїв є саме таким містом; ландшафтне вкорінення пам’яті призволяє кожного містянина до небезпідставних гордощів усвідомлення: я — звідси, й ця місцевість — моє минуле, й воно — величне. Тоді минуле таїться в душі такої людини, й ось прокидається, за висловом філософа Олексія Лосєва, «як цнотлива юність, як чистий ранок буття». Минуле тоді не загинуло, воно стоїть незабутньою вічністю й батьківщиною. У глибині патисипації — пам’яті століть — приховано коріння минулого й живлене нею. Вічне, рідне, воно — це минуле — стоїть десь у серці.
Закодованість (глибокоприхованість) у довкіллі сутності (ідеальної) гуманістичні географи називають overcoding’ом (надкодуванням), а її розкриття — «створенням geovirtual’у». Геовіртуал — це ретроспектива земних реалій, відтворених уявою та на підставі ноосферичного досвіду. Його називають ще методом geographical imagination, а розуміють таким чином: «Хай уява актуалізується як продуктивна сила!» Визначальні поняття-образи мають бути грамотно прочитані, вміло розкодовані й використані належним чином. Тобто, шукаючи суб’єктивного смислу в створених нами образах, зокрема минулого території, на якій випало нам жити, ми ставимо собі запитання: чи образ    — те яйце, що постало перед тим, як з’явилася курка, чи курка вже знесла яєчко?
«Геопростори мають бути яскраво маркіровані та структуровані; така опрацьованість — до дрібниць — особливо стосується провінційних міст», — стверджує російський міфогеограф І.Мітін із Інституту культурного та природного спадку імені Дмитра Ліхачова. Науковці цього закладу давно працюють на благо розвитку малих і середніх міст Росії, закладаючи в «іміджеві паспорти» ідеальні сутності територій (у контексті — заохочення до туризму) як визначальні для перспективи їхнього розвитку.

Визначальна ідеальна сутність Миколаєва — його геообраз «кімерійського міста». Геообраз — це сума з’ясованих сутностей, смислів і цінностей певного place (місця, ландшафту, геопростору), значення яких відображено в поняттях, знаках і символах. Багаторічна праця археологів на лівому березі Інгулу, що з півночі обмежує територію миколаївського півострова, утвореного Південним Бугом, його притокою Інгулом та Бузьким лиманом, виявила наявність великого міста, старшого на 700 років за Рим. Доведено, що розкопані на трьох гектарах залишки захисних («цитадель») і культових споруд («храми»), житлових кварталів і ремісничих майстерень («посад»), складських приміщень і портової інфраструктури («передмістя») відповідають ознакам, за якими ідентифікують саме місто як спосіб життя людей, тут — умовних «кімерійців» XII — IX стст. до н.е., про яких сповіщав Гомер: «Там розташовані місто й країна людей кімерійських, хмарами й млою повиті» («Одіссея», XI, 14-15). Аналогів цим спорудам доби пізньої бронзи в Причорномор’ї немає. Вважають, що мешканці Трої, вимушені кинути напризволяще розвинуте місто близько Гелеспонту, свій спосіб життя актуалізували на території колишньої прабатьківщини, серед річок північного узбережжя Понту, заснувавши нове місто на стратегічно зручному півострові, утвореному Гіпанісом, відколи протягом наступних 500 років екуменічно володарювали, користуючись геопросторовими зручностями. Ойконім «Акшайна» (таку назву щодо міста-порту доби легендарної Трої пропонують географи-ландшафтознавці) несе смислове навантаження теж і має випромінювати певні семантичні (знакові) імпульси: 1) давні фракійці називали море AXSAENA — Темне, Чорне; 2) етнонім кімерійці, на думку О. Стрижака, «так чи інакше і своїм місцем, і назвою пов’язані з Чорним морем»; чемерний (чорний) — це один із епітетів кімерійців; 3) «чорний» — ономастичне позначення півночі (тут: Північного Причорномор’я).+

Дослідницьке гуманістично-географічне трактування ідеальної сутності виявленої археологами видатної етноісторичної пам’ятки дає можливість припустити, що перші урбаністичні кроки на території сучасного міста Миколаєва були зроблені не 222, а понад 3000 років тому!

Для громадської спільноти Миколаєва в геообразі «міста-руїни» має втілитися «безсмертне померле» — гомерівський «град кімерійський». Для Миколаєва (як суб’єкта) евентуальним (потенційно можливим) стає новий геообраз (імідж) — глибоко ретроспективний, праісторичний, отже, привабливий і достойний щодо соціокультурних реалій України. Проект, через створюваний тепер і підтримуваний у майбутньому бренд, результативно працюватиме в межах інших економічних стратегій та інвестиційних проектів

 «Кімерійське місто» завдяки об’єктивним матеріальним цінностям реального історичного урочища та суб’єктивним ідеальним сутностям його геообразу може стати підгрунтям регіонального етноісторичного проекту «Місць пам’яті» на кшталт європейських Lieux de memoire, і вражатиме воно не менше, ніж відомі у всьому світі трипільські протоміста України.
Для громадської спільноти Миколаєва в геообразі «міста-руїни» має втілитися «безсмертне померле» — гомерівський «град кімерійський». Для Миколаєва (як суб’єкта) евентуальним (потенційно можливим) стає новий геообраз (імідж) — глибоко ретроспективний, праісторичний, отже, привабливий і достойний щодо соціокультурних реалій України. Проект, через створюваний тепер і підтримуваний у майбутньому бренд, результативно працюватиме в межах інших економічних стратегій та інвестиційних проектів.
Бренд міста — це домінуючий з-поміж багатьох інших імідж, який визначатиме пріоритети найоптимальнішого розвитку території, й надалі окреслюватиме завдання щодо цього; він є результатом громадського вибору, спричиненого викликом економічних реалій.
Теперішня іміджева атрактивність уже притумленого дійсністю геообразу Миколаєва як «міста корабелів» дуже низька. Суспільна рефлексія на новий геообраз («Кімерійське місто «Акшайна») здатна створити «метаморфозу притягання атракторів» у системі цінностей міської громади, яка змінить парадигму «мети розвитку».
Через різні способи пропаганди нового іміджу міста Миколаєва мають спрацювати й економічні механізми.

Читайте також: Листи з Ольвії VII-VI століття до нашої ери ,Україна

МАТЕРІАЛЬНІ СУТНОСТІ
Ми знаково оконтурили ідеальні сутності міста (деякі, але, на нашу думку, найістотніші) — а далі?.. Що нам із ними робити?
По-перше, пропагуючи змістовні риси археологічної пам’ятки «Дикий Сад» як найдавнішого на терені Середньої Європи міста, ми залучаємося до «процесу, грунтованому на переорієнтації довкілля», відомому у світі як концепція Haritagization of Space, — успадкування простору. Маємо увійти до переліку об’єктів культурної спадщини, які потребують збереження, а отже, й бути поміченими у всьому світі. Це — необхідна умова отримання інвестицій, якщо наше «кімерійське місто» потрапить у список пам’яток історії та культури, достойних уваги туристів. Такий список розширюється щороку, й потрапляння до нього означатиме сприяння при отриманні грантів на проекти щодо цієї програми. Для України надаватиметься два гранти по 700 тис. євро кожний, якщо проекти концептуально відповідатимуть умовам (принаймні так було до 2013 року включно). Щоправда, й ще за однієї умови: керівником проекту має бути людина рівня мера. Тож 10 млн гривень, отриманих на перфектний перфоменс навкруги майбутньої туристсько-екскурсійної «фішки» Миколаєва, будуть внеском у перспективний аспект утилітарного використання ідеальної сутності геообразу «кімерійське місто Акшайна».

По-друге, успадковуючи територію як історико-культурний простір, який, на думку археологів, може збільшитись до 10 га, ми дозволимо собі залучитися до іншого — європейського — проекту Lieux de memoire («Місць пам’яті»), що уможливить ще більше прилаштувати територію до вимог якісного та цікавого обслуговування туристів. Конкретний механізм такий.
Для стійкого образу давніх урбанізованих ландшафтів у межах сучасного міста, який має виникати в процесі залучення туристів, треба здійснити ряд заходів. Обов’язковою умовою утилітарного використання гуманістичного ресурсу ландшафтів є створення «Музею кімерійської культури (урбокультури)» просто неба на території трьох гектарів досліджуваної пам’ятки. Для облаштування цієї території, на думку керівника археологічних досліджень К.Горбенка, потрібно 4 — 5 млн гривень. Ці кошти улаштовники музею планують залучати як із міського бюджету, із благодійних фондів, спонсорських внесків, бізнесових проектів. Такий музей завдяки унікальним урболандшафтам давнього освоєння (XII — IX         стст. до н. е.) міг би стати пріоритетним об’єктом у туристичній діяльності Миколаєва, а оригінальна пізнавально-туристична цінність об’єкта була б привабливою для багатьох і багатьох тисяч відвідувачів.
2. Прогулянковий оглядний майданчик на березі Інгулу, розташований поряд із археологічною пам’яткою — майбутнім музеєм, — можна використати для створення Центру стародавньої культури. Тут відвідувачам у різні способи має бути доведено пріоритетне місце Миколаївщини щодо кількості й значущості наявних археологічних пам’яток; наголошено на багатій історичній спадщині краю; окреслено основні етноісторичні зрушення на цьому терені від прадавніх часів. Доречним тут може бути використання новітніх технологій і впровадження заходів перфоменсного змісту. Природні передумови для здійснення цього ще наявні: широка незабудована набережна вздовж високого лівого берега Інгулу з мальовничим краєвидом пригирлових інгульських аквальних комплексів.
3. У стратегічному плані розвитку міста треба врахувати сумісність матеріальної складової урбоядра з утилітарним використанням ідеальної сутності урочища Дикий Сад і прилеглих територій — для надання відповідних матеріальних ресурсів.
По-третє, всебічно розбудовуючи історико-культурну й археологічну пам’ятку «Дикий Сад» як «кімерійське місто», ми пам’ятаємо, що це тільки початкова фаза перетворення Миколаєва на Причорноморський туристсько-рекреаційний центр.
Прилегла до видатної археологічної пам’ятки територія (місцевість Лагерне Поле) може стати базовою для двох розважальних парків типу «Дійснейленд»: тематичного та аквапарку, будівництво кожного з яких потребує від 300 млн євро; а музей і центр мають стати основою історичного — так само розважального — парку. Мільйони людей, що їх «пропускають» за рік такі парки, готові залишатись у них цілий день, а люди, які прагнуть цього, готові їхати за сотні й тисячі кілометрів.
А кошти, а інвестиції для цих проектів — звідки вони візьмуться?..
Це вже справа міського голови та органів міського самоврядування. Ми можемо порадити звернутися до японських інвесторів, які по всьому світові пропонують проекти будівництва таких розважальних парків, — історичного, тематичного чи аква. За однієї умови: десять років експлуатувати самим, щоб повернути витрачені кошти й мати відповідний зиск. На долю містян, крім участі в будівництві та в обслуговуванні туристів в парках, залишиться розбудова інфраструктури всієї туристсько-рекреаційної діяльності, бо близькість до Чорного моря сприяє залученню відвідувачів із усієї України та країн СНД, крім «Дійснейленду», до пляжів лиманів і морських узбереж.

Із метою якнайширшого залучення туристів і рекреантів на будь-якій із трьох корабелень міста будуються 10 — 12 сучасних суден прогулянкового типу, які задіють у подорожах Бузьким і Дніпро-Бузьким лиманами до морських узбереж усіх бажаючих; крім того, ще три-чотири-п’ять круїзних лайнерів, стилізованих під пароплави, — для 10 —12-денних круїзів із відвідуванням дельти Дніпра та риболовлі там, зі спостереженням життя птахів у Національному природному паркові «Білобережжя Святослава» на Кінбурнській косі; з ловлею катранів біля Тендри й спостереженням на цій косі за дикими конями; з участю в археологічним розкопках на острові Березань; з подорожжю до придунайського Вілкова й придністровської Кароліни-Бугаз; із екскурсіями в Одесі тощо.
Як все це відіб’ється на житті пересічного містянина? За попередніми розрахунками, знадобиться десятки тисяч нових робочих місць із підприємницькими включно, позаяк відвідувачів очікується набагато більше одного мільйона щороку.
Місто, не маючи інших ресурсів, крім геопросторових, і «метою розвитку» обравши туризм і рекреацію, матиме бренд «Миколаїв — місто розваг і відпочинку», який репрезентуватиме всьому світові як свою «фішку».
Ба — більше: щоб узимку атрактивність міста не згасала, треба заручитися певною підтримкою у Верховній Раді — лобіюванням щодо винятків у законі України про припинення діяльності казино на території України. Від того прибутки міста тільки зростатимуть, а добробут населення не погіршуватиметься.

ЩО ТРЕБА ДЛЯ УСПІШНОГО БРЕНДИНГУ ТЕРИТОРІЇ?
Конкретним засобом пошукових акцентів щодо оптимізації території міста Миколаєва (як моделі для будь-якого іншого міста чи містечка) та практичного використання гуманістичних ресурсних потенціалів урбопростору в економіці регіону має стати «Лабораторія досліджень і використання іміджевих ресурсів території Миколаєва».+

Завданнями діяльності лабораторії є створення «Іміджевого паспорта Миколаєва», а також територіальна організація іміджевих ресурсів міста (визначення, вивчення та використання), маркетинг території, брендування території згідно з ексклюзивним змістом його геообразів («Миколаїв — кімерійське місто», «Кімерійське місто Акшайна» тощо).

В’ячеслав КУЛАКОВ, кандидат географічних наук, Миколаїв

Джерело: День 

Читайте також : Варварівський міст, Миколаїв