“Співочі тераси” — дивозвучна архітектурна споруда на землях Слобожанщини
Сьогодні ми хочемо познайомити вас з цікавою пам’яткою садово-паркової культури Харківсьої області, що є унікальною не лише для України, але й Європи.
 |
| “Співочі тераси” — дивозвучна архітектурна споруда |
«Співочими терасами» називають незвичайний фруктовий сад у вигляді великого амфітеатру. Цей амфітеарт під відкритим небом відомий своїми унікальними акустичними властивостями.
Це воістину дивовижне місце. Лише тут можна дізнатись, як насправді співає вітер, почути, як природна мелодія проникає звідусіль, навіть зі стін… відчути особливу красу голосу птахів.
Як співає вітер
Відчути всю магію цього місця можна лише тоді, коли довкола немає ні душі. Тільки небо, вітер і тиша. Ось тоді відбувається найцікавіше: Природа сама виходить на сцену і… починає співати. Вона співає голосом вітру. А ще – голосами птахів, чиї трелі лише тут стають чарівними, незвичайними. Мовчазними слухачами тих співів є лише яблуневі дерева, що ростуть прямо на терасах.
Справа в тому, що у цегляні стіни тут вмуровані спеціальні труби різної величини і з різних металів. Через них і проходить звук, створюючи особливий ефект. Тому складається враження, ніби самі тераси видають мелодійні звуки. Навіть людський шепіт тут можна почути на відстані 60 метрів.
Історія створення “співочих садів”
Чому «амфітеатр» збудовано саме так, кому належить ідея такого об’єкту і хто є його творцем? «Співочі тераси» — архітектурна пам’ятка кінця ХІХ століття. Імена майстрів, на жаль, відійшли у забуття, відомо лише те, що це були найкращі архітектори свого часу. А працювали вони на замовлення багатого, відомого тоді цукрозаводчика Павла Івановича Харитоненка, з іменем якого якраз і пов’язана найвідоміша теорія побудови терас.
У пана, що володів землями села Городнє, була улюблена донька Наталія. Дівчина мала чудовий голос і добре співала.
Одного разу, прогулюючись разом із своєю донькою, Павло Іванович спустився до ставків помилуватися. Під дією краси природи Наталка заспівала, і раптом сталося диво! Її голос у цій місцевості наповнився незвичайним звуком. Всі присутні були збентежені цим співом. Харитоненко зрозумів, що сама природа наштовхнула його на створення видатної архітектурної пам’ятки, яку пізніше назвали “Співочими терасами”.
Та основна мета побудови терас, за теорією, була значно прозаїчнішою. Харитоненко хотів виростити на березі річки Мерла розкішний фруктовий сад. Тут мали квітнути південні сорти винограду, суниць та інших рослин. Але в процесі облаштування облаштування з деревами виникли певні проблеми. Справа в тому, що місцевий грунт не славився особливою плодючістю. Крім того кліматичні умови сприяли росту далеко не всіх екзотичних дерев, багато сортів «вели себе дуже капризно». Та з цього було знайдено дуже оригінальний вихід.
На південно-західному схилі балки були побудовані шість довгих терас з каменю та цегли, які розташувалися своєрідною дугою уздовж ділянки. Велику частину дня камені були під сонцем, що дало можливість використовувати їх як аналога сонячних батарей. Тепло акумулювала і сама кам’яна кладка, що дозволило вирощувати тут південні плодові дерева. Спеціалісти вважали, що й гармонійні звуки можуть добре впливати на структуру води у вирощуваних плодах, що робило їх особливо смачними.
А з півночі рослини захищав пагорб від холодного повітря. Ще й зараз там можна побачити залишки старого льоху, де за легендою зберігали особливе дороге вино.
Маловідома теорія виникнення архітектурного дива
Ця версія новіша за попередню і не така популярна. Можливо, ви навіть не почуєте її під час екскурсій “Співочими терасами”. Та справа ось у чому:
Ще якихось пару років тому ярусність терас ледь проглядалася за заростями і болотами. Зарості вирубали. Болото висохло. Проступили обриси дивовижної споруди. Крім власне терас тут були виявлені винні льохи. Тільки початкові розкопки усередині самих терас показали, що крім мідного дренажу, є і дерев’яні фрагменти дренажної системи.
А це вже може бути свідченням того, що побудовані вони були задовго до Харитоненка (!). Учені, що досліджували пам’ятку, стверджують, що форма будови дуже схожа на архітектуру тюрків. Тож попередньо приписують спорудження терас саме цьому народові. А це означає, що “Співаючим терасам” може бути понад 1000 років!
Час змінює все
Сьогодні на місці капризних виноградів, що росли тут за легендою, красуються звичайні яблуні. І належить це місце радгоспу села «Глобівський».
Коли під’їжджаєте до “Співочих терас”, перше, що спадає на думку, це масштабність споруди. Ніяка панорамна картинка не могла б передати всієї величі терас. Складається відчуття, що на фото, які ви бачили раніше, видно лише фрагмент цього амфітеатру під відкритим небом.
І уявіть лише — вся споруда будувалася без застосування сучасної будівельної техніки…
Про це пише Firtka
ПРОШУ МАКСИМАЛЬНОГО РЕПОСТУ!!!!
ReplyDeleteАдміністративна історія Хотина (історична довідка)
Кожного з нас схвилювали останні події щодо формування Дністровського «субрегіону» в Кельменцях. В мережі розгорілась справжня «війна» стосовно даного питання. Цей пост більше для чиновників усіх рівнів, які є прихильниками «кельменецького» варіанту реформування. У мене як пересічного жителя Хотина складається враження, що починаючи з 2012 року ведеться ціле направлене знищення Хотина як адміністративного центру. Я не буду вдаватись як це робилось (кожен з Вас прекрасно це знає). Але хочу згадати один показовий момент, який стався у 2012 році часів губернаторства Михайла Папієва (ви ще не забули хто це?). Тоді обговорювалось перенесення податкової до Кельменців. Один з хотинських журналістів (всі ми його чудово знаємо), запитав «главу» ОДА, які мотиви такого «перенесення». «Глава» ОДА зазначив, що це найдепресивніший район області і перенесення податкової туди хоч якось пожвавить економічне життя. Я не є економістом, але такого абсурду я ще не чув. Економічне життя може пожвавити лише «створення виробництв». З того часу наскільки мені відомо Кельменці не стали менш депресивним районом. Але тодішня обласна влада хоч якось це недолуго намагалась обґрунтувати. А теперішня навіть і цього не хоче робити. Ми не знаємо, які мотиви створення центру у Кельменцях чи то економічні, чи логістичні, чи географічні. Так ось хочеться надати УСІМ «вище лежачим» очільникам, і «главам» історичну довідку з адміністративної історії Північної Бессарабії та Хотина виключно на основі історичних писемних джерел.
У складі Молдавського князівства (XIV- XVII ст.):
Кінець XIV століття Хотин стає центром Хотинської волості. З XV століття утворюється Хотинський цинут (округ) до якого входили сучасні Хотинський, Кельменецький, Сокирянський райони. У XV-XVII століттях значний торговий центр - «сухопутні», торгові ворота на півночі Молдавського князівства, де проводились найбільші ярмарки цієї держави. Значення Хотина як адміністративного центру підкреслює той факт, що місто мало двох пиркалабів (комендантів-губернаторів).
У складі Османської імперії (1713-1812 рр):
У 1715 році Османська імперія від’єднує Хотинський цинут від Молдови і утворю адміністративно-військову одиницю Хотинську нахіє, до складу якої увійшли сучасні Хотинський, Кельменецький (тоді Кельменауць), Сокирянський (тоді Сєкурень або Секуряни) райони, частина Новоселицького та Заствнинського районів, північні райони сучасної Молдови (така територіальна прив’язка збереглась і в часи російської окупації аж до 1836 року). Центр нового адміністративного утворення знаходився у м.Хотині.
Цікавий факт. Тогочасний молдовський господар Ніколаос Маврокордатос запропонував 50 000 талерів, османам, щоб Хотин і його округа залишилися у складі Молдови. Турки відмовили.
У 1756 році турки утворюють повноцінну провінцію – санджак з центром у Хотині.
У складі Австрійської монархії Габсбургів
У 1788-1793 рр. Хотин на 5 років стає центром Хотинської марки Австрійської імперії. На той час там було 1 місто, 3 містечка (Новоселиця, Бричень і Ліпкани) і 178 сіл (Кельменауць та Секуряни в той час «глухі» села).
У складі Росії:
У 1813 році Хотин стає повітовим містом Бессарабської області Російської імперії (Хотинський, Кельменецький, Сокиянський райони, північні райони Молдови).
Після 1813 року у місті формується поліція, дума, управа, митниця.
1836 рік частину Хотинщини передали Сороцькому повіту. Такий адміністративний устрій зберігся до 1918 року.
Я можу зробити лише один висновок – навіть московській адміністрації у XIX столітті вистачило мізків НЕ СТВОРЮВАТИ адміністративний центр у КЕЛЬМЕНАУЦАХ.
ВИБАЧТЕ ШАНОВНЕ ТОВАРИСТВО ЗА ЕМОЦІЇ. ПРОШУ МАКСИМАЛЬНОГО РЕПОСТУ!!!