Україна: Різанина в Батурині

 

Страта колесуванням, яка застосовувалась до козаків і мешканців Батурина.Гравюра часів Петра І (фото: uk.m.wikipedia.org)

Знищення Батурина московськими військами, або Батуринська трагедія, або «Різанина в Батурині» — каральні дії московських військ із захоплення і знищення столиці гетьмана Мазепи Батурина і його мешканців, що були проведені 2 листопада (13 листопада) 1708. 

Під час цих дій, московські війська вирізали всіх мешканців міста, незалежно від віку і статі.За різними оцінками загинуло від 11 до 15 тисяч батуринців. В історію України ці події увійшли під назвою «Різанина в Батурині».Саме місто пограбували, в тому числі і православні храми, а потім, за наказом Меншикова, спалили, а церкви знищили, пише Вікіпедія.

• Більше нема ніякої великої російської культури, літератури, кіна, живопису, театра і балета

Тогочасні газети так описували події у Батурині — «Страшна різанина», «Вся Україна в крові», «Жінки і діти на вістріях шабель». Такими назвами виходили провідні газети Франції — «Gazette de France», «Paris Gazette», «Lettres Historique», «Mercure historique», «Clef du Cabinet». Вони писали, що «страшний цар жадібний до крові в Україні… Всі мешканці Батурина, незважаючи на вік і стать, вирізані, як наказують нелюдські звичаї московитів»; «Вся Україна купається в крові. Меншиков показує жахи московського варварства»

Напередодні подій

Під час Північної війни гетьман Мазепа переконався в тому, що Петро І нищить основи української державності і порушує зобов'язання обороняти Україну від поляків, що являло собою основу угоди 1654 року. Це змусило його використати умови, створені Великою Північною війною (1700—1721 рр.), для розв'язання державницьких проблем іншим шляхом.

Український гетьман перестав вважати себе зобов'язаним зберігати вірність цареві і 7 листопада (28 жовтня) 1708 року, коли Карл XII, який ішов на Москву та був змушений звернути в Україну, Мазепа, в надії запобігти спустошенню свого краю, перейшов на бік шведів. За ним пішло близько 3 тис. козаків і провідних членів старшини, а також Військо Запорозьке.

У зв'язку з цим, деякі російські джерела стверджують, що гетьман Мазепа нібито сам запросив шведів в Україну і обіцяв Карлу ХІІ зимівлю в Батурині, яка була резиденцією гетьмана, але документально ці припущення не підтверджуються. Сучасний дослідник гетьманства Мазепи, найавторитетніший російський історик Таїрова-Яковлєва, у своїй книзі «Мазепа» наводить версію цих подій, яка заснована на архівах гетьмана Мазепи. Вона пише, що

...Карл повернув в Україну, відмовившись від свого плану походу на Смоленськ і Москву не з доброї волі. Навкруги горіли хліби, міста й села. Ніде не можна було дістати продовольство, почалися масові захворювання на дизентерію, не вистачало фуражу і пороху, артилерія втратила найкращих тяглових саксонських коней. На довершення всього під містечком Добрим Голицину вдалося розгромити батальйон генерала К. Г. Рооса. Саме ці обставини і змусили Карла повернути на насичену „медом і молоком“ Україну».

Далі Таїрова-Яковлєва пише, що «дізнавшись про це, український гетьман виголосив свій знаменитий вислів: „Диявол його сюди несе!“»

Дізнавшись про перехід Мазепи на шведську сторону, московський цар Петро І дає наказ Меншикову знищити гетьманську столицю. Меншиков, скориставшись допомогою прилуцького полковника Івана Носа, який вказав таємний хід, увірвався з військами у резиденцію гетьмана Мазепи — Батурин і порівняв її з землею.

Цар, бажаючи помститися Мазепі, проти якого опублікував грізний маніфест, наказав Меншикову негайно атакувати його столицю, поки шведи не прибули на допомогу. Меншиков напав на неї 3 листопада і взяв. Потім віддав наказ замучити всіх незалежно від віку і статі, а після нелюдської різанини силою вивів жінок, які ще залишалися живі [...] Він забрав звідти важкі гармати, а було їх близько сорока. Так само по-варварськи розорив і спалив все місто та млини. Одна частина гарнізону перебралася щасливо через Сейм, але її командира зловили і замучили. Він був родом з пруссаків і звався Кенігсек ...

Хід бойових дій

Меншиков, напередодні штурму Батурина, командував 20 драгунськими полками, які налічували від 15 до 20 тис. драгунів.[15] Але на той час Батурин являв собою укріплену фортецю, озброєну великою кількістю гармат.[16] Зважаючи на це, Меншиков намагався схилити захисників фортеці до її здачі і направив для цього Андрія Марковича. Однак батуринці не тільки відхилили пропозицію про капітуляцію, але й відповіли на це пострілами з гармат по розташуванню Меншикова.[17]

Водночас, за відомостями Сергія Павленка, не всі у Батуринській фортеці були готові до спротиву. Наказний полковник прилуцького полку Іван Ніс та перекладач Стефан Зертис не бажали протистояти московським військам та почали підбурювати на ці дії захисників Батурина. За це, за наказом командування, Іван Ніс і Стефан Зертис були прикуті до гармат. Полковник Іван Ніс, рятуючи себе від суду за зраду, вночі відрядив до Меншикова свого старшину Соломаху, який вказав таємний хід до фортеці.

За цю зраду Іван Ніс 14 листопада 1708 року отримав жалувану грамоту на полковницький чин від Петра І:

Наше царское величество пожаловали Прилуцкого полку наказного полковника Ивана Носа за его к нам, великому государю, к нашему царскому величеству, верные усерднорадетельские службы.[18]

Скориставшись відомостями Івана Носа про таємний хід у фортецю, московські війська о 6-й годині ранку, 2 листопада 1708 року, зайшли на територію Батурина та підступно напали на оборонців фортеці. Незважаючи на запеклий супротив гарнізону, протягом двох годин, московські війська завершили захоплення міста. Захопивши місто, московити вчинили наругу над мешканцями міста, яким рубали та розтрощували голови, ґвалтували жінок, катували всіх, починаючи від немовлят, жінок і дідів.[19]

Коли гетьман Мазепа 7 листопада 1708 року побачив наслідки московського погрому Батурина, «це видовище вразило його в саме серце»:

...ревно плакал по Батурину Мазепа, спостерігаючи, скільки крові людської в місті і передмісті було полно калюжами.[20]

Ці події отримали в історії України сумнозвісну назву — «Різанина в Батурині».

Опис подій у документальних джерелах

Криваві події в Батурині підтверджуються багатьма документальними джерелами:

Костомаров (1817—1885) наводить такий опис:

30 жовтня приїхав до Погребків Меншиков, і тоді відбулася військова рада, що поклав взяти Батурин і, в разі опору, щоб знищити його як головний притон сили, неприязної царя Малоросії ... В 6 години наступного ранку Меншиков зробив напад і наказав знищити в замку всіх без відмінності, не виключаючи й немовлят, але залишати в живих начальників, для передачі їх страти. Все майно батуринців віддавалася заздалегідь солдатам, тільки знаряддя повинні були стати казенним надбанням. Протягом двох годин все було закінчено: гетьманський палац, служби та двори старшин - все було перетворено на попіл. Все живе було винищено ... Втім, багато хто встиг піти наперед і залишитися цілими. Це видно з того, що згодом поверталися до Батурина багато обивателі на свої місця ... Загальні свідоцтва одноголосно говорять, що над жителями Батурина скоєно було саме варварське винищення. Сам Меншиков не писав про те до царя, надаючи повідомити йому про все усно [22][23].

Того року Ноемврія 1 дня Батурин Меншиков князь Олександр з військом великоросійським спалив і вирубував, де були сердюки і охочоммонія козаки і над ними був полковник Чечель, який увійшов від меча хоча б, але він кум його, але він кинув обігрітись, ніж весь обмок, та заснув на печі, то кум пішов, ознайомив війту та іншим і так взяли його і зловили і віддали великоросіянам; потім голову йому в Глухові каче. Також Філіпу, реенту Півчих, у Батурині взятому, каче голову в Глухові і на спицях залізних на дієсловах на площі в самому місті заткнено; і ще війта Шептаковського там же голова. А Фідрику, над гарматами командиру, новохрещеному з іноземців, взятому в Батурині — перші очі вибрано, після в Сумах, слобідському місті, голову всічено і на стовпі кам'яному також на шпицю залізну встромлено в самому місті. Багато там людей пропало від меча, ніж біг був від усіх сіл; однак за витрубленням не мертвити, багато ще з'явилося у князя Меншикова, який дати наказав їм писання, щоб ніхто їх не займав; — багатож в Сеймі потонуло людей, витікаючи через лід ще не міцний, багато й погоріло, що крилися по хоромах, у лиохах, у льохах, в ямах, де більше подушилися, а на хоромах погоріли, бо, хоч і було. однак ті війська, що виходили від приховання, зайдене, а більше рядові солдати, що напилися (позаду всюди достатку було всякого напою) кололи людей і рубали, а для того боячись інші в прихованих місцях сиділи, аж коли вогонь обійшов все місто; мало одного від вогню врятувалося і тільки одна хатка, під самою стіною вала від заходу стояча, вціліла якась бабуся; церкв же в замку дерев'яна згоріла, в місті Тройці Святий кам'яна, верхами і роботою всередину обгоріла, а церква Миколи кам'яна недороблена була і вже від минулого 708 року до 1742 порожнє місто і замок і церкви в місті і на Гончарівці були.

Рукописний збірник XVIII століття (з колекції Михайла Погодіна) :

Люди в ньому [Батурині] колишні вирубані, церкви зруйновані, будинки розграбовані та спалені.

Меншиков, за словами шведського історика Фрікселя, автора «Історії життя Карла XII», покаравши розп'ясти трупи козаків на плотах і пустити їх по річці Сейм, щоби населення Гетьманщини побачило частку, яка спіткала Батурин[3][28].

За відомостями флотського інженера капітана Джона Перрі, який служив у Петербурзі і бував при дворі Петра I, Меншиков

...повісивши губернатора і на міській стіні посадивши на кіл кількох осіб, а Г. Кенінгсека (Koningseck), брата знаменитого польського посла того ж імені, покаравши піддати жорстким мукам, а потім повісити[29].

Австрійський посол у Москві Отто Плеєр у аркуші з Глухова, датованому 12 листопада 1708 року, повідомляв, що Меншиков «вирізав усіх, хто знаходився в Батурині, підпалив і зрівняв із землею місто, захопивши 80 гармат»[30].

Розкопки в Батурині

З 1995 року українськими дослідниками ведуться археологічні розкопки в Батурині (Чернігово-Сіверська експедиція Інституту археології Національної академії наук України та Чернігівського педагогічного університету імені Т. Г. Шевченка). У 2001 році до них підключилися канадські вчені.

Спонсорами канадсько-українських досліджень виступили Канадський інститут вивчення України (Canadian Institute of Ukrainian Studies (CIUS)) — «Програма Ковальських з вивчення Східної України» (Kowalsky Program for the Study of Eastern Society of America), Папський інститут середньовічних досліджень (Pontifical Institute of Mediaeval Studies (PIMS)) в Торонто виступили спонсорами проекту.

У 2003—2004 роках кошти на проведення розкопок пожертвував Центр українських історичних досліджень імені Петра Яцика (Peter Jacyk Centre for Ukrainian Historical Research).

У 2005 році почав надавати підтримку «Фонд Батурина», заснований у тому ж році Президентом України. Патроном і академічним радником є директор CIUS Зенон Когут. Питаннями фінансування та публікації результатів досліджень займається Мартін Дімнік з PIMS. Відповідальний за проект від CIUS — кандидат історичних наук Володимир Мезенцев з Торонтського університету. Очолював ж експедицію кандидат історичних наук, доцент і завідувач кафедри історії та археології України історичного факультету Чернігівського державного педагогічного університету імені Т. Г. Шевченка Володимир Коваленко.

У 2005 році в розкопках брали участь 150 студентів та науковців з університетів Чернігова і Ніжина та Києво-Могилянської академії. У 2006 році — 120 студентів та науковців з університетів та музеїв-заповідників Києва, Чернігова, Глухова, Рівного, Батурина та університету міста Грац (Австрія).

У 2005 році в колишній фортеці, серед іншого, виявлені мушкетні і пістольні кулі, ядро, картеч, наконечник списа. В одній із господарських ям знайдений кістяк юнака. Поруч лежав череп ще одного вбитого в 1708 році. У 2003 році біля церкви Воскресіння розкопаний старий колодязь. На його дні лежали кістки, ймовірно, що належать загиблим при взятті Батурина. Досліджено залишки 5 дерев'яних жител і 20 складів, очевидно, спалених у 1708 році. Під руїнами лежав скелет.

У центральній частині Троїцького собору виявили зруйнований і розграбований склеп, де був похований якийсь поважний сучасник Мазепи, можливо, перший настоятель чи благодійник храму. Неподалік від собору та на цитаделі археологи дослідили залишки спалених дерев'яних домівок гетьманського періоду. У підвалі одного з них виявили кістяки двох забитих мешканців. Під час земляних робіт на південному передмісті Батурина у 2007 р. знайшли багато кісток (збереглось сім черепів) дорослих і дітей, які, ймовірно, загинули в результаті штурму. Один із черепів розплющений майже навпіл, а у другому пробитий лоб.

У 1996—2006 роках археологи виявили в Батурині 138 поховань періоду правління Івана Мазепи. 65 із них належать убитим під час взяття Батурина (переважно жінкам, дітям та людям похилого віку). Так, у 17 із 33 розкопаних у 2005 році могил знайдені скелети жінок і дітей, похованих без положення в труну і видимих ознак здійснення християнського обряду[31][32][33][34].

Перепоховання жертв Батуринської трагедії

14 листопада 2008 в Батурині відбулися заходи з перепоховання жертв Батуринської трагедії[35]. Останки були перепоховані у знову побудованій Замковій церкві Воскресіння Господнього, яку за наказом Меншикова спалили московські війська після взяття міста. Новий храм відновлений за зразком православних українських церков кінця XVII століття майстрами із Львівської області за сприяння Харківської облдержадміністрації.

Спеціально під храмом влаштована крипта, куди і були поміщені останки жертв Батуринської трагедії. Чин освячення храму та молебень за жертвами трагедії провів керуючий Чернігівської єпархією Української православної церкви Київського патріархату єпископ Чернігівський і Ніжинський Іларіон.

У заходах взяли участь міністр культури України Василь Вовкун, голова Чернігівської обласної державної адміністрації Володимир Хоменко, делегації районів області і регіонів України, а також представники українського козацтва.[36]

Значення подій в сучасному житті України

«Батуринська трагедія» — офіційна назва подій у Батурині, яка була встановлена Кабінетом Міністрів України. 2 квітня 2008 року Кабінет Міністрів України, своїм розпорядженням, затвердив план заходів із підготовки до відзначення 300-річчя подій, пов'язаних із воєнно-політичним виступом гетьмана Мазепи і підписанням українсько-шведського союзу. Цим розпорядженням, серед іншого, передбачено:

«14. Організувати і провести в IV кварталі 2008 року заходи з нагоди 300-річчя Батуринської трагедії …

16. Організувати проведення в м. Чернігів та смт Батурин Міжнародної науково-практичної конференції з нагоди Батуринської трагедії». Відповідальними за проведення заходів призначені Чернігівська обласна державна адміністрація, Міністерство культури і туризму, Міністерство освіти і науки і Національна Академія наук України[37].

Президент України В. А. Ющенко, будучи в Батурині, заявив: «Для мене Батуринська трагедія асоціюється з Голодомором 30-х років, і це аморально, що до досі немає жодного пам'ятника невинно убієнним».[38]

21 листопада 2007 Президент України підписав Указ «Про деякі питання розвитку Національного історико-культурного заповідника „Гетьманська столиця“ та селища Батурин»[39], яким передбачено спорудження у 2008 році Меморіального комплексу пам'яті жертв взяття Батурина.

13 листопада 2008 Верховна Рада України вшанувала хвилиною мовчання пам'ять жертв Батуринської трагедії. Ініціатором виступив голова фракції «Наша Україна — Народна самооборона» В'ячеслав Кириленко.[40]

Заперечення подій російськими істориками

Типовим прикладом ставлення деяких російських учених до подій у Батурині є твердження завідувача кафедри Севастопольської філії Санкт-Петербурзького гуманітарного університету профспілок, кандидата філософських наук Андрія Ставицького, який вважає, що описані події є «міфотворчістю»:

У випадку з «батуринською різаниною» йдеться про спробу збудувати «образи» в режимі міфоісторіі, висунути серйозні претензії на порожньому місці. Тут все скроєно на основі стандартного набору прийомів міфотворчості: є й герої-мученики, і негідники, і зрадники, і невинні жертви. І, звичайно ж, є глядачі. Елементарний аналіз достовірно відомих фактів розвалює цю фальшивку, як картковий будиночок. Однак логіка аналізу українському «патріоту» і не потрібна. Він «мислить» інакше. Мислить «по-українськи». Тобто ірраціонально. І намагається просочити цим «мисленням» українську науку. «Батуринська різанина» існує в умах людей не з причини її доведення. Вона — факт не історії, а масової свідомості, феномен української міфоісторії, творимої за принципом: не хочеш — не слухай, а брехати не заважай. Те, що українські історики йдуть на поводу нав'язаних їм політичних доктрин і насаджуваної «зверху» ідеології, означає, що історія як наука в Україні померла. Її місце зайняла міфоісторія, типовий зразок якої — «батуринська різанина». [41]

Батуринська трагедія в українській культурі Редагувати

Батуринські події знайшли відображення в народній думі «Семен Палей і Мазепа»[42]:

[…] А в городі Батурині 

Мужиків та жінок 

У пень сікли да рубали, 

Церкви палили, святості да 

Ікони під ноги топтали […]

Поет Тарас Шевченко, в поемі «Великий льох» (1845), цілий розділ приділив подіям у Батурині[43]:

[…] Цареві московському 

Коня напоїла 

У Батурині; як він їхав 

В Москву із Полтави. 

Я була ще недолітком, 

Як Батурин славний 

Москва вночі запалила, 

Чечеля убила, 

І малого, і старого 

В Сейму потопила. 

Я меж трупами валялась 

У самих палатах 

Мазепиних … Коло мене 

І сестра, і мати 

Зарізані, обнявшіся, 

Зо мною лежали […]

Подіям Батурина присвячені:

повість Богдана Лепкого «Батурин» (1927), з першої книги історичної епопеї «Мазепа»;

роман Романа Іваничука «Орда» (1992);[44]

збірка поезій Івана Шкурая (Деснаша) «Батуринська голгофа»;

дума А.Пашкевича на слова І.Мазепи та Й.Струцюка «Горить Батурин»;

історичне оповідання Олелька Островського «Руйнування Батурина» (1913).

Зайняли вони своє місце і в батуринських легендах: відомі легенди про втрачені в Батурині скарби Мазепи, про зрадника Івана Носа, про Меншикова і стареньку матір[45].

День пам'яті

У 2018 році на державному рівні в Україні відзначається День пам'яті — 310 років із дня Батуринської трагедії (02.11.1708).[46]

Дізнатися більше 

Ще новини: