Науковий подвиг українців, про який мало хто знає

 Ядерна зброя і атомні станції, — в цих розробках є внесок і української дослідної лабораторії

Група учасників проєкту. Кирило Синельников сидить у піджаку в першому ряду. Антон Вальтер сидить праворуч на першому поверсі.

Батьком першої штучної ядерної реакції вважається Ернест Резерфорд. Ще у 1919 році йому вдалося перетворити ядро азоту на ядро кисню. З його дослідів почалися і атомна бомба, і мирний атом. Але мало хто знає, що українські науковці, які працювали у харківській лабораторії, зробили не менший внесок у дослідження ядерних реакцій, пише ZN.UA.

Рівно дев`яносто років тому, в жовтні 1932-го, в Харкові вдалося створити рукотворне науково-технічне диво. В Українському фізико-технічному інституті (тепер — Національний науковий центр «Харківський фізико-технічний інститут») вдалося штучно розщепити атомне ядро. Що, власне, відбулося? Певною мірою це було схоже на здійснення блакитної мрії алхіміків. Беремо одну речовину. Далі: сім-салабім-рахат-лукум — і на виході маємо іншу речовину.

Поруч із прискорювачем, на якому було розщеплене ядро. Другий зліва – Роберт Ван де Грааф (американський винахідник високовольтного генератора), інша справа - Кирило Синельников

Завдяки цьому диву на радянському гербі Харкова поряд із шестернею, яка символізувала промисловий потенціал міста, та хлібним колосом, що уособлював Харківщину як житницю, було вміщено й модель ядра літію. Саме цей хімічний елемент бомбардували протонами на прискорювачі Ван-Граафа молоді вчені з так званої високовольтної бригади: Кирило Синельников, Антон Вальтер, Олександр Лейпунський, Георгій Латишев.

Кирило Синельников народився 29 травня 1901 року в Павлограді в Україні. Він був найстаршим у цьому колективі. А наймолодшому — Георгію Латишеву — виповнилося тільки 25 років. Цю обставину — що наука є справою молодих — я завжди повторюю своїм студентам, коли мова заходить про зазначений експеримент. Є всі підстави називати його науковим подвигом.

Кирило Синельников

Чому це подвиг? По-перше, на час експерименту сам УФТІ існував лише чотири роки (його засновано 1928-го). Явити світові такий видатний науковий результат за чотири роки існування — само собою нетривіально. По-друге, харків`яни всього кількома місяцями поступилися англійцям із Кавендіської лабораторії — учням Ернеста Резерфорда Джону Кокрофту й Ернесту Уолтону, які першими у світі штучно розщепили ядро. За цю роботу англійські вчені згодом були удостоєні Нобелівської премії в галузі фізики за 1951 рік. Але ж харків′яни не копіювали англійців. Ідея експерименту взагалі належить Георгію Гамову, який, до речі, народився в Одесі.

По-третє, то були такі часи, що якби щось в експерименті пішло не так, то ані про цих чотирьох молодих людей, ані про членів їхніх родин уже б ніхто ніколи ніде не почув. Зникли б безслідно. Знадобилися мужність і непохитна впевненість у своїх знаннях, аби взятися за таку непересічну справу і впоратися з нею.

Очевидно, що високовольтна бригада робила експеримент не сама. Це був дорогий проєкт державного масштабу. Крім власне науково-технічних розрахунків, слід було копати, вести зварювальні роботи... Потрібні були спеціальні матеріали. Але на цю справу радянська влада ресурсів не шкодувала. Уже в моєму дитинстві я бачив у центральному журналі «Огоньок» (мабуть, у якомусь ювілейному числі — 1962-го або 1972 року) картинку: атлетичний коваль довбнею розбиває ядро атома. Тут принагідно нагадаю, що саме в ті роки, коли відбувався експеримент, українське селянство страждало від голодомору.

Мені судилося народитися у П`ятихатках — академмістечку, колись неподалік Харкова, а тепер — у межах міста. В нашому п`ятиповерховому будинку поверхом нижче жив завзятий дідусь, який інколи після чарочки голосно обурювався на когось, хто звинувачував діда в тому, що «вони з Вальтером створили атомну бомбу». Наскільки мені відомо, той дідусь таки брав якусь участь у підготовці чи проведенні видатного експерименту. Так чи інакше, він був правий у своєму обуренні. Від того експерименту до атомної бомби пролягав ще довгий і непростий шлях. Зокрема, як тепер відомо, 1940 року вчені того ж таки УФТІ пропонували низку заявок на патенти: «Об использовании урана как взрывчатого и ядовитого вещества», «Способ приготовления урановой смеси, обогащенной ураном с массовым числом 235. Многомерная центрифуга», «Термоциркуляционная центрифуга»... Фактично, в цих патентах було викладено схему атомної зброї, яка згодом стала загальноприйнятою. Але тоді, попервах реакція на заявки була негативною: «...вона (заявка) в даний час не має реального фундаменту.... по суті, в ній дуже багато фантастичного...»

Кирило Синельников, Яков Файнберг і Антон Валтьер на імжнародній конференції.

У тому експерименті українці були не першими, проте недооцінювати результатів штучного розщеплення атома не слід. Воно переконливо підтвердило ідеї та постулати квантової механіки. Наблизило людство до розуміння природних явищ, зокрема будови матерії. Відкрило еру прискорювачів у світовій науці. Природно, що сучасний Великий адронний колайдер у ЦЕРНі за масштабами (як лінійними, так і енергетичними) іде на багато кроків попереду, що дає йому можливість розв’язувати такі задачі, наприклад, як відкриття бозона Хіггса. Однак колайдер є нащадком тієї машини, яку в далекому 1932 році створили в Харкові.

Крім атомної зброї та власне атомної енергетики, прискорювачі, в тому числі спроєктовані й побудовані потім у Харкові, дали можливість виміряти численні ядерні константи. У процесі створення цих фізичних установок було дано потужний поштовх розвиткові вакуумної техніки, фізики пучків заряджених частинок. Кадри вищої кваліфікації, виховані під час цих наукових досліджень, брали участь у закладенні підвалин керованого термоядерного синтезу.

Ігор Курчатов і Кирило Синельников.

Згадані вже члени високовольтної бригади згодом очолювали провідні наукові центри Радянського Союзу. Кирило Синельников був директором УФТІ, Антон Вальтер працював його заступником. Олександр Лейпунський очолював Інститут фізики і математики АН УРСР, потім — Інститут фізики АН УРСР. Георгій Латишев став директором-засновником Інституту ядерної фізики АН Казахської РСР.

Свій величезний і успішний досвід наукової діяльності вони втілили і в освітніх проєктах. Кирило Синельников створив і керував у Харківському університеті кафедрами електронних та іонних процесів, експериментальної фізики, прискорювачів, фізики плазми. Антон Вальтер створив і очолював у Харківському університеті кафедру електронних процесів і ядерної фізики. Згодом цю кафедру було перетворено на кафедру експериментальної ядерної фізики.

Олександр Лейпунський певний час працював деканом у Московському інженерно-фізичному інституті. Георгій Латишев очолював кафедри фізики в кількох радянських інститутах поспіль.

На завершення хочу повернутися до тези про штучне розщеплення атомного ядра як науковий подвиг. Воно вкотре розширило уявлення людства про навколишній світ, про будову речовини; відкрило нову царину застосування наших знань на користь цивілізації. Всю попередню історію людина опалювала, зігрівалася, куховарила, навіть здобувала електрику переважно з викопного палива: дров, торфу, нафти... А після того, як було підтверджено наявність запасів ядерної енергії, горизонти пізнання та практичної реалізації стали стрімко розширюватись: ядерна енергетика, термоядерна енергетика, сонячні батареї... Нові покоління інженерів-фізиків підуть далі!

Читайте також: 16 липня 1945 року США випробували ядерну бомбу, одним із творців якої був українцем

Відео: Моторошний погляд на Іо, самий вулканічний світ Сонячної системи