Українська мова і пропаганда Росії. Про що свідчать давні писемні пам’ятки?

 Цього року заходи з нагоди Дня української мови й писемності, яке відзначають 9 листопада, українці проводять в умовах масштабної агресії Росії проти України.

Тривалий час росіяни намагалися нав’язати думку, що нібито українська мова – це мова нова і з’явилася вона досить пізно, коли вже буйним цвітом квітла російська літературна мова. І що взагалі українська мова вторинна щодо російської мови, пише Радіо Свобода.

Пам’ятки українською мовою з’явилися відносно рано, принаймні раніше, ніж відповідні пам’ятки російською мовою

Також стверджували, що перший твір українською мовою, – це «Енеїда» Івана Котляревського, опублікований у 1798 році. На жаль, цей стереотип зберігається у свідомості багатьох українців – як результат пропагандистської експансії Росії, що, закономірно, супроводжувалася експансією політичною та військовою.

Насправді пам’ятки українською мовою з’явилися відносно рано, принаймні раніше, ніж відповідні пам’ятки російською мовою.

«Дунаю, Дунаю, чему смутен течеш?»

У часи України-Русі на теренах України мовою церкви й книжності стала церковнослов’янська мова. Хоча, зрозуміло, населення розмовляло діалектами, відмінними від тієї мови, що прийшла до нас від південних слов’ян.

Запис про поховання Київського князя Ярослава Мудрого в Софійському соборі 20 лютого 1054 року. Текст: «В літо 6562 (1054) 20 лютого успіння царя нашого у неділю в тиждень мученика Феодора». В тексті вказаний рік від створення Світу

Подібна ситуація характерною була для багатьох країн в епоху Середньовіччя. Наприклад, у країнах Західної й навіть Центральної Європи мовою церкви і книжності була латинська мова. У той час як населення розмовляло різними мовами та їхніми діалектами.

Уже в середині та другій половині XVI століття з’являються біблійні тексти, перекладені українською розмовною мовою

З часом на основі церковнослов’янської мови із вкрапленням елементів місцевих діалектів почала формуватися староукраїнська книжна мова. Вона мала тут поширення в часи Середньовіччя та ранньомодерні часи. Цією мовою писалися різноманітні твори, використовувалася вона в державних канцеляріях. Зрештою, як відзначають дослідники, саме ця мова суттєво вплинула на становлення російської літературної мови. Адже у XVIII столітті чимало вчених людей з України опинилися на теренах Росії, куди й принесли староукраїнські культурні традиції.

І все ж в Україні паралельно з цим формувалася українська літературна мова на народній основі. Уже в середині та другій половині XVI століття з’являються біблійні тексти, перекладені українською розмовною мовою. Це – відоме Пересопницьке Євангеліє 1556–1561 років, Новий Заповіт Валентина Негалевського 1581 року тощо.

Директор Інституту рукопису Національної бібліотеки України Ольга Степченко демонструє Пересопницьке Євангеліє, написане у 1556–1561 роках. Воно є визначною пам’яткою староукраїнської мови і мистецтва раннього модерну

Саме на той час припадає й запис перших літературних творів українською мовою. Так, у 1571 році учений та культурно-освітній діяч Ян Благослав уклав рукописну «Чеську граматику», де була вміщена українська пісня «Дунаю, Дунаю, чему смутен течеш?»

Ось як виглядає початок цього твору:

Дунаю, Дунаю, чему смутен течеш?

На версі Дунаю три роти ту стою.

Первша рота Турецька.

Друга рота Татарска.

Третя рота Волоска.

В турецькі-м роті шаблями шермую,

В татарські-м роті стілками стріляю,

В волоскі-м роті Стефан-воєвода…

Як бачимо, мова цього твору не особливо відрізняється від сучасної літературної української мови. Іван Франко, який спеціально досліджував зазначений текст, вважав, що в цьому творі можна розпізнати риси покутсько-гуцульського діалекту Східної Галичини й Буковини.

У період Середньовіччя і ранньомодерні часи Буковина входила до складу Молдавської держави, де близько половини населення становили волохи, предки сучасних румун та молдаван, а другу половину – українці. Не виключено, що в пісні йдеться про Стефана Великого, який правив у Молдавії в 1457–1504 роках. Якщо це так, то згадана пісня була створена наприкінці XV чи на початку XVI століття й, відповідно, потрапила до «Чеської граматики» Яна Благослава.

Українська пісня 1550-1570 років «Дунаю, Дунаю, чему смутен течеш?». Оригінал рукопису «Чеської граматики» Яна Благослава

Пашквіль із XVI століття

Майже одночасно із записом пісні «Дунаю, Дунаю, чему смутен течеш?» маємо ще один запис україномовного поетичного твору – на цей раз авторського. У Луцькій ґродській книзі в 1576 році був зафіксований сатиричний вірш (пашківль) «Хто йдеш мимо, стань годину…», який приписали місцевому шляхтичу Іванові Журавницькому (щоправда, вважається, ніби цей вірш написала його дружина, Олена Журавницька-Копоть).

Інформаційна таблиця на площі Ринок в Луцьку, присвячена сатиричному твору «Пашквіль», написаному українською мовою в 1575 році. По цьому віршу відбувся судовий розгляд, оскільки його сатиричний зміст був розцінений як образа

Вірш-пашквіль став предметом судового розгляду – тому й потрапив у Луцьку ґродську книгу. Ось як звучав цей твір:

Хто йдеш мимо, стань годину,

Прочитай сюю новину.

Чи є в Луцьку білоглова

Як та пані ключникова?

Хоча й вік подойшлий має,

А розпусти не встидає;

Убирається в форботи,

Леч не дбає про чесноти…

Знову ж таки, попри певні діалектизми, це майже сучасна українська мова.

Маємо підстави стверджувати, що вже в кінці XVI – на початку XVII століть українська розмовна мова стає мовою писемною, літературною

Зрештою, на початку XVII століття з’являються друковані твори українською розмовною мовою. Зокрема, опубліковані у Львові в 1619 році інтермедії «Продав кота в мішку» та «Найкращий сон», автором яких вважають Якуба Ґаватовича. Незадовго після цього (точного року видання не має) був опублікований у Кракові твір розмовною українською мовою невідомого автора «Трагедія руська».

Отже, маємо підстави стверджувати, що вже в кінці XVI – на початку XVII століть українська розмовна мова стає мовою писемною, літературною. Приблизно в той час подібні процеси, коли народні мови ставали літературними, відбувалися в країнах Західної й Центральної Європи. Тому можемо сказати, що тоді Україна «йшла в ногу з Європою» – принаймні в культурному плані.

Петро Кралюк – голова Вченої ради Національного університету «Острозька академія», професор, заслужений діяч науки і техніки України.