"Мова — це душа народу, зникне мова — зникне Україна", — черкаський письменник-мовознавець Валерій Маснюк

 "Суспільство ще не розуміє значення української мови в існуванні держави і нації", — так вважає письменник і мовознавець із Черкас Валерій Маснюк. У перший рік повномасштабного вторгнення чоловік виходив у середмістя з гучномовцем і читав вірші. А ще веде свій блог української мови.

Про вживаність української мови та її трансформацію в умовах повномасштабного вторгнення до Дня української писемності та мови, який припадає на 27 жовтня, розповів Суспільному письменник-мовознавець Валерій Маснюк.

Ви проживали на території України і під час радянської влади, і в перші роки Незалежності, пережили дві революції і зараз живете в умовах повномасштабного вторгнення. Із ваших особистих спостережень за цей час, як змінювалося ставлення держави до української мови і ставлення суспільства?

Ставлення і держави, і суспільства до української мови, на жаль, змінювалося не так, як хотілося би швидко. Але все ж таки певний прогрес був. На жаль, ще наша влада, мабуть, досі вважає, що наша мова ще не на часі. Річ у тім, одна з головних наших бід, що суспільство загалом ще не розуміє значення, важливість державної мови в існуванні держави, народу, нації. Без мови немає нації, немає народу. Заберіть у народу мову, заберіть в українців мову. Все, це вже не українці. А в нас вже у багатьох українців цю мову забрали. На Сході, на Півдні вже вони не відчувають себе українцями. Вони мислять російською мовою, вони читають російську літературу, дивляться російські фільми, вони голосують за московських ставлеників.

Як ви гадаєте, після деокупації, чи можливо переформатувати світосприйняття, скажімо, ментальність тих людей, аби вони знову повернулися до української і почали її вживати в повсякденному житті?

Це просто необхідно буде зробити, це просто не можна буде не зробити. Одна розумна людина сказала, якщо мова загарбника буде панувати на території якоїсь країни, то вже не треба ракет, бомб, нічого не треба, вже вона завойована, все, вже вона не Україна, вже вона Росія є. Ви, я думаю, звертали теж увагу, коли вибори були, ратували за те, щоб російській мові дали статус державний. Чи не говорить це про те, наскільки важливо для ворогів, щоб панувала російська мова? Чи повинні ми замислитись над цим, що, може, дійсно, я 50 років розмовляв російською мовою, як мені це не важко? Три слова в день вивчи, та за рік ти вже тисячу вивчиш. Просто треба хотіти, треба зрозуміти, треба відчути. Але свідомими не народжуються, свідомими стають. Та я про себе скажу, що свідомість до мене довго переходила. Жив я в селі, і я знав одне, що в селі розмовляють українською мовою, у місті розмовляють російською мовою, у місті культура, в селі — село, колгосп. І я навіть не замислювався, чому це так. Отак воно є, і все. І от лише всередині 80-х років полуда почала спадати з моїх очей, пам'ятаєте, Горбачовська перебудова, трошки нам було більше доступно читати, слухати, спілкуватися з розумними людьми. І я почав розуміти, наскільки важливо, щоб в державі була мова народу, який живе.

Роки пожвавлення для української мови при радянській владі, вони все ж таки були у 20-30-х роках минулого століття, була так звана українізація. От з історичної точки зору, що це було і чи це дійсно було пожвавлення, можливо це маніпуляція за допомогою мови в суспільстві?

Абсолютно маєте рацію, це дійсно були маніпуляції, це була штучна українізація з метою знайти найактивніших націоналістів, борців за українську незалежність, за українську мову, за українську державу, щоб потім їх знищити, якщо не вдасться на свою сторону перетягти. І це вони і робили. Ви от згадайте навіть фільм "Будинок Слово". Микола Хвильовий знав, що його заарештують і розстріляють, то він сам застрелився. Це все побудовано на документальних фактах. Всіх письменників заселили в один будинок, підслуховували, що вони говорили, про що говорили, і відповідно потім Сибір, Соловки, розстріли, отак розправлялися з українською культурою. Ви ще зверніть увагу на такий факт. До 1933 року в Україні було 300 письменників. Після 1933 їх стало 36. І лише дев'ять померли своєю смертю, інших розстріляли, закатували, замучили.

А от після проголошення незалежності України, чи ви особисто помітили пожвавлення щодо української мови? Як довго іще радянські штампи, типу "єдиний народ", "буржуазна демократія", "товариші", як довго вони ще були в розмовній мові українців?

Після проголошення мало що змінилося, тільки окремі, свідомі люди. І наша влада була, скажімо так, неукраїнська. Я роблю висновки такі, що усім треба пояснювати, що мова — це душа народу, мова — це багатство народу. Зникне мова — зникне Україна, зникнуть українці, зникне культура, неповторна культура. Все зникне, вся краса, що було. Чого й домагаються московські шовіністи, бо вони того всього не мали, і не мають, і не будуть мати. Оце нам треба над цим дуже працювати.

За останнє десятиліття спостерігається пожвавлення щодо української мови, зокрема, за результатами соціологічного дослідження, яке виконував Інститут соціології Національної академії науки України. Із 2012 року рівень користування українською зріс — із 57% аж до 76%. Тобто, це свідчить про те, що люди починають активніше говорити українською. Чи ви помітили це, наприклад, у громадському просторі, у сфері обслуговування, у магазинах?

Я, звичайно, це помітив, ви маєте рацію, це дійсно трапилося. Але я хотів би, щоб це не до 76%, а бодай до 96% зросло. А такий ріст буде, коли наша влада всерйоз перейматиметься проблемами української мови. Коли ви чуєте нині російську, як ви реагуєте? Боляче. Ну, мабуть, вони просто не знають, скільки перетерпіла українська мова за оці 300 років московської наруги. Якби вони знали, скільки над нею збиткувалися, скільки знущалися, скільки людей нищили, вбивали, катували за цю мову, якби їм це розказували, то, може, вони б прокинулися.

З вашої точки зору, як мовознавця, як письменника, чи трансформується українська мова з часом? До чого вона тяжіє? До українізмів, до слів іншомовного походження?

Я, як оптиміст, то вірю в те, що наша мова поверне свою колишню красу, але не без нашої допомоги, а з допомогою мовців, з допомогою активних членів нашого суспільства.

Ви, як автор книги про суржик, як скажете, суржик — це діалект, чи це явище, яке засмічує мову?

Ну, звичайно ж, як ви кажете, явище, яке засмічує мову. Діалект — це дуже хороша, пишна мова, з якого ми беремо в літературну мову багато дуже гарних слів. Ось у нас слово "файно" в Черкасах ходить, це ж діалектне слово було, а тепер воно по-своєму стає літературним. Суржик — це засмічення, інад цим треба дуже працювати.

Був час, коли ви, зокрема, виходили в середмістя Черкас із гучномовцем і популяризували українську мову. Нині ви ведете свій блог, записуєте відео про українську мову. Як ваші знайомі, підписники, друзі реагують на ось вашу таку україномовну активність?

Я виходив і буду ще виходити із творами Шевченка, Симоненка. Люди слухають, дякують, і хто ще може, на Збройні сили України навіть підкидають. Блоги поки що ми припинили, там їх кілька десятків випустили. Чую від знайомих такі вітання, подяки, люди задоволені. Але не стільки підписників, як хотілося б ще. Ну, а поки що будемо сподіватися і щось робити. Хто що може. А найперше і найменше просто розмовляти українською мовою. Якщо ми російською розмовляли, не боятися розмовляти суржиком, сміливо розмовляти. Воно поступово вишліфується і буде гарна мова.

Інтерв’юерка — Вікторія Пожар