Писемність Трипільської культури

 

Писемність Трипільської культури

Трипільці не тільки вірили у магічну силу керамічних зображень, але відображали у них свої переконання, думки та досвід. Поступово ці малюнки перетворилися на піктографічну писемність (одне зображення — піктограма — передавало ціле повідомлення).

• На Хмельниччині археологи знайшли пропалу грамоту XII століття. Вона зі свинця

• Сім чудес Трипільської культури. Куди ж поділися трипільці?

Трипільське письмо

Згодом з’явилось ідеографічне письмо (одна картинка чи фігура позначали ціле слово чи поняття). Саме такою є писемність Стародавнього Єгипту, Шумеру, Мохенджо-Даро, острова Кріт, острова Пасхи, племен майя тощо. Чимало вчених сходиться на думці, що трипільці доволі вдало спробували винайти писемність і отримали надійну, просту та зрозумілу систему ідеографічного письма, яке вже у ІV тис. до н. е. досягло якісно іншого рівня, ставши логографічним.

Логографічне письмо (логограмма, логограф) - це графема, яка позначає слово або морфему. Протиставлена фонограмі, яка може виражитись фонемою, або комбінацією фонем, і детирмінативом, який визначає граматичні категорії. Логограми також відомі як "ідеограми" або "ієрогліфи".

Трипільське письмо, як і решта письмен, виникло не одномоментно. Вважаємо, що з’явилося воно у VІІІ-VІІ тис. до н. е. та остаточно оформилося у ІV тис. до н. е. — у ранньому періоді культури. Спершу піктографічне, трипільське письмо було універсальним для свого часу, оскільки не вимагало знання грамоти та було зрозумілим усім членам суспільства, знайомим з його традиціями та символікою. Попри те, що піктограми передавали лише найпростіші повідомлення, вони добре виконували свою інформативну функцію. Піктографічні зображення потроху розділялися на окремі знаки, дедалі більше стилізовані, за кожним з яких закріплювалося значення певного слова. Отак піктографія трансформувалася у досконаліше, проте складніше для сприйняття логографічне письмо.

Глиняні таблички з так-званим "вінчанським письмом", культура Вінча, предок Трипільської культури.

Самобутньою рисою трипільського логографічного письма є його просторовий характер. Візерунок повторювався по горизонталі, тож навіть якщо посудина розбивалась, уламки зберігали інформацію. З огляду на те, що розписну кераміку знали усі трипільські племена, те ж саме можна стверджувати і про письмо.

Статуетка Великої Богині-Матері, епоха раннього Трипілля, Західна Румунія. На статуетці позначені невідомі логографічні символи.

Першу спробу тлумачення зробив В. В. Євсюков 1988 року. Він застосував принцип семантичної інтерпретації для реконструкції основних міфологічних сюжетів, як це було зроблено при вивченні письма культури Яньшао. Ще одну спробу дешифрування трипільського письма зробили автори книги "Трипільські зорі" - Іван Андрієвський та Євген Паламарчук. Як підкреслює І. В. Мельничук, трипільські племена залишили нам закодовані в орнаментиці та пластиці, досі не розшифровані міфологічні уявлення.

Культура Тиса, Угорщина, "предок" культури Кукутені-Трипілля. Фігурка Великої Богині, декорована логографічним орнаментом.

Експонати культури Тиси в археологічному музеї Яноса Торняя, Угорщина

Однак, трипільське письмо не зупинилось на логографічній стадії розвитку. Про це свідчить унікальна знахідка - прясельце, яке, за свідченням історика О. Знойка ("Міфи Київської землі та події стародавні"), збереглось з часів пізнього Трипілля (2100–1700 р. до н.е.) у київських землянках.

Писемність Трипільської цивілізації

На ньому рядками заглиблень зроблено напис. Беручи до уваги знаки на предметах трипільської і зрубної культур басейну Нижнього Дніпра, порівнюючи їх, бачимо тотожність. Якщо ми раніше прочитали напис на баночній посудині зрубної культури, то є всі підстави здогадуватися, що на прясельці також маємо справу із знаками письма.

Як стверджує Знойко, на київському прясельці прочитуємо слово "Еlulае". Здогадуємося, що це ім'я власниці прясельця у родовому відмінку. У латині до цього слова найближче Ululа – «сова». Таке ім'я маємо на прясельці часів Київської Русі – «совин пряслень». Але ж на київському прясельці часів трипільської культури написано Еlulае. Можна здогадуватися, що слово Ululа за часів Трипілля вимовлялося як Еlulа, але таке припущення слід довести. Аналізуючи слово Еlulа, бачимо, що воно може мати дві складові: корінь Еl і суфікс ulа. Суфікси ulus, а, um у латинській мові вживалися для утворення слів із зменшувальним значенням. Таким чином, ім'я власниці київського прясельця могло бути Еlа – Еля. У міфологічній літературі античного часу зустрічається ім'я Еllа (дор.) Гелла, яке нагадує київське жіноче ім'я Еlа, однак робити щодо цього якісь припущення нема підстав.

Писемність Трипільської цивілізації

З інших позицій підійшов до розв’язання проблеми московський шумерознавець Анатолій Кифішин. Ще 1993 року його запросив відвідати пам’ятку археології «Кам’яна Могила» поблизу Мелітополя Юрій Шилов. У своєму дослідженні «Древнее святилище «Каменная Могила». Опыт дешифровки протошумерского архива ХІІ—ІІІ тыс. до н. э.» (Київ, 2001 рік) Анатолій Кифішин стверджує, що йому вдалося розшифрувати піктограми на 40 панно та 16 кам’яних табличках, так званих «скрижалях» VІІ—ІІІ тисячоліть до н. е.

Писемність Трипільської цивілізації

Крім того, автор розшифрував календар Кам’яної Могили, початки якого сягають ще ХІІ тисячоліття до н.е. Він робить висновок, що святилище Кам’яна Могила впродовж тисячоліть було найвпливовішим духовно-релігійним центром значної частини Євразії.

Анатолій Кифішин у своєму дослідженні навів розшифрування протошумерських піктограм із багатьох місць Європи та Азії, у тому числі знаменитих печер з кольоровими панно на півдні Франції поблизу селища Арсі-сюр-Кюр, Трансільванії, Подунав’я, Придністров’я і навіть турецької Анатолії. Ці написи досить точно продатовані закордонними археологами.

Писемність Трипільської цивілізації

З розшифрувань шумеролога Анатолія Кифішина випливає, що такі протошумерські піктограми, як «зерно», «ячмінь», «мотика», «плуг», «колесо» і навіть «пиво», вперше з’явилися у Кам’яній Могилі, Трансільванії, Подунав’ї та Придністров’ї в V—ІV тисячоліттях до н. е., тобто в період поширення в Центральній та Південно-Східній Європі культури примітивного мотичного землеробства. Правда, в приазовських степах, де міститься Кам’яна Могила, землеробством у ті часи не займалися. Отже, і в часи культури Кукутені-Трипілля між її духовними осередками та святилищем «Кам’яна Могила» мав існувати інтенсивний взаємозбагачувальний зв’язок.

Клинописи на кістці мамонта

Безліч цікавих знахідок дали розкопки в Майданецькому - місто-гігант часів Трипільської культури. Сенсаційними серед них стали - глиняні кульки різного діаметру.

Шумерознавці вже понад століття вважають, що глиняні кульки різного діаметру використовувалися насамперед у храмових господарствах для обліку зерна, худоби та інших продуктів. При цьому найбільша кулька означає число 360, тобто кількість днів у році (тоді ще не знали, що в році 365 днів), середня — 60 (це число — дорівнює загальній кількості суглобів на пальцях рук та ніг), 10 — кількості пальців на руках чи ногах. Ось, виявляється, з якої сивої давнини прийшло до нас число 60, щоб за кілька тисяч років перетворитись на 60 хвилин та 60 секунд. Щодо «дзвіночків» на глиняній табличці, то вони означають одиницю, крапка — 10, інші ж піктограми — найменування продуктів та міри їх об’єму. До речі, «дзвіночки» знаходять і на багатьох інших трипільських поселеннях. Один із них експонується в Національному музеї історії України в Києві. Приблизно за тисячу років з часу заснування перших міст-держав у Південній Месопотамії шумерські рахівники повністю перенесли облік на глиняні таблички. При цьому одинички-«дзвіночки» поступово трансформувались у гострі кути, а глиняні кульки — в більш тупі (тому вказаний спосіб письма одержав назву «клинопис»).

Та повернімося до так званих «протошумерських піктограм». Поперервах, більшість читачів дослідження Анатолія Кифішина, поставився до його розшифрувань досить скептично. Та цікавість все-таки перемогла. Написи на Кам'яній Могилі подібні до тих, які були знайдені у Месопотамії з тією лише різницею, що українські є набагато давнішими. Отже, писемність в Україні існувала ще задовго до того, як вона виникла у Шумеро-Аккадській державі. Більше того, клинописне письмо у Межиріччі якраз і пішло від піктографічного письма, відкритого у Кам’яній Могилі. А це підтверджує, що трипільці нікуди не зникали, а понесли свою культуру в Пенджаб і Шумер.

Слід зазначити, що багато піктограм Кам’яної Могили мають не одне, а кілька значень. Деякі з них досить дотепні та смішні, в чому не важко переконатися: "Радісно плуг землю оре!" – саме такий напис розшифрував шумеролог Анатолій Кифішин на багатотисячолітній Кам'яній Могилі, святилищі Шу-Нун, що перекладається як "Рука Цариці".

Вченими було також знайдено написи, зроблені буквами, які дуже нагадують грецький алфавіт та теперішню нашу “кирилицю”. Неймовірно, але факт – сучасна “латиниця” та “кирилиця” також, очевидно, зародилися на території Трипілля!

Визнання того факту, що піктограми Кам’яної Могили та культури Кукутені-Трипілля є протошумерськими, кардинальним чином змінить наше розуміння становлення першопочатків людської цивілізації на теренах нинішньої України і Європи взагалі. Це свідчить про зародження писемності в Україні ще за часів Трипілля. Правда, для цього нам доведеться змінити давно усталені стереотипи, а це інколи так складно…

Фото: spadok.org.ua

Джерело 

Підписуйтесь на наш канал YouTube