"БожеВільні": геройське кіно про радянську каральну психіатрію вийшло в прокат

 

Фото: pravda.com.ua.

В український прокат вийшов фільм "БожеВільні" українського режисера Дениса Тарасова. Ще в 2023-му році стрічку презентували на Каннському кіноринку, після чого вона вирушила в європейське фестивальне турне: від Варшави й до міжнародного етнографічного кінофестивалю "ОКО".

"БожеВільні" – перший український ігровий фільм, який розповідає про систему каральної психіатрії в Радянському Союзі. Це історія про харизматичного юнака Андрія Довженка, який потрапляє на вимушене лікування до психіатричної лікарні та влаштовує там видовищне повстання, пише pravda.com.ua.

Кінокритикиня Соня Вселюбська розповідає про стрічку, яка має якості супергеройського кіно.

Головний герой фільму – Андрій Довженко (Костянтин Темляк). Манірний бунтар, який ніяк не вписується в час і місце, в якому він має нещастя жити. Надворі сувора радянщина зразка 70-х років, де правлять чоловіки в сірих костюмах. Вони постійно кидають підозрілі погляди на Андрія, який раз у раз їх провокує.

Він носить джинси з коричневою шкіряною курткою та є завзятим фанатом американської рок-музики. Довженко цілком відкрито повідомляє про це всім за першої ж нагоди.

Поведінка Андрія – набір звичок, заборонених у радянському суспільстві. Зрештою героя викликають на досудову перевірку, де на нього навішують діагноз, вигаданий КДБ – "млявоплинна шизофренія". З таким вироком парубок потрапляє в пекло радянської каральної психіатрії, де, зокрема, проходять вимушене лікування інші люди, що не вписуються в шаблони тоталітарного суспільства.

Андрій сприймає своє становище як поле бою та розгортає в цій інституції масштабну битву за своє звільнення. Очевидно, що справжні божевільні в цій установі це лише так звані лікарі.

Сутність фільму розкриває його влучна англійська назва. "Diagnosis: Dissent" – це усталений термін у психіатрії, коли людина, якій поставили діагноз, категорично з ним не згодна. Хоча незгода з психіатричним діагнозом не є чимось незвичайним у цій сфері, термін радше відносить до стану хворої чи здорової людини, яка переживає тягар фрустрації й агресії в таких реаліях. Саме ці емоції в стрічці є провідними, і Денис Тарасов намагається витиснути з них максимум.

Власне, це перший досвід цього режисера в кіноформаті, адже раніше Тарасов зняв зо десять серіалів для українського телебачення.

"БожеВільні" заявляє про себе як екшн-кіно, яке хоче тримати глядача на одному диханні в потоці постійної ескалації. Переважна частина фільму являє собою експозицію фізичних страждань, через які проходять чоловіки в цьому закладі. Це перенасичене видовище, що зрежисовано через складні мізансцени й експресивну гру. Подекуди воно може виснажувати глядача так само, як і інституція виснажує ув'язнених.

Кіномова фільму також є дещо божевільною, в позитивному сенсі. За цей настрій тут насамперед відповідає музичний супровід. Звісно, стрічка сповнена різних саундтреків рок-музики, які розкривають пристрасть героя. Однак щоразу, коли на екрані зав'язується наступна екшн-сцена, починає грати один і той самий мотив, який в'їдається в мозок. Це маніпулятивний прийом, який гарно працює на глядача.

Команда фільму заявляє, що розробляла "БожеВільних" у співпраці з лікарем-психіатром Семеном Глузманом. Він же – колишній політв'язень, який на собі зазнав тортури каральної психіатрії. А головний герой Андрій є збірним образом дисидентського руху. Власне, цей задум режисера надає герою якості справжнього супермена, що веде неймовірну боротьбу проти корпорації зла.

На структури супергеройського жанру нам, зокрема, натякає аспект тілесності. Адже здебільшого йдеться про те, скільки фізичних тортур витримає тіло Андрія, який на додаток має зберегти здоровий глузд.

Картина "БожеВільні" цікава насамперед контекстуально. Вона претендує стати фільмом, який наступні покоління можуть досліджувати в контексті ігрового українського кіно, що побачило світ за часів війни, та того, якими наративами воно відображало реальність. А наратив, який пропонує фільм, є, безумовно, метафоричним.

Мова про символ активної боротьби з ворогом і, відповідно, зі всіма радянсько-російськими структурами, що їх нав'язують Україні сьогодні. Абсурд і безглузді суперечності, що панують у психіатричній лікарні – легко впізнавані в актуальній риториці російської пропаганди.

Головний герой втілює собою своєрідний дух незламності, який тяжіє до західного стилю життя. Він готовий постійно протистояти ворогу, який апріорі сильніший, адже має більшу армію в особі лікарів і безліч зброї у вигляді медичних препаратів та знарядь тортур. Однак Андрій в жодному разі не здається і, поранений та побитий, з голими кулаками кидається на цю армію лікарів.

Отже, хоча події розгортаються за кілька десятиліть до наших часів, "БожеВільні" претендує на звання патріотичного життєстверджувального кіно, маревного та зворушливого в своїй ідеалізації. Спостерігаючи за експозиціями страждань, хочеться лише сказати: "Боже, дякую, що ми вже не там".