Карти території України в європейських архівах

 Шведські архіви містять таку велику кількість мап і космографій, які описують територію сучасної України, що лише їх аналіз зможе розповісти нам більше за будь-який підручник історії.

Стабільне життя країни, вдалі умови для зберігання та принцип відкритості офіційних документів для інших, сприяли тому, що мап, які прямо чи опосередковано стосуються українських земель, в шведських архівах накопичилось кілька тисяч. У цьому фотоальбомі ми опишемо лише найбільш цікаві з них, які допоможуть дослідити важливі етапи нашої історії. Ми також познайомимо вас з деякими пошуковими можливостями іноземних архівів та покажемо, які скарби там можна знайти.

***

Скитія і Сарматія

В бібліотеці Університета Уппсали, у розділі Carolina Rediviva, зберігається атлас, в якому ми можемо побачити першу цікаву нам мапу. ATLAS (p.237). Origin: Anno MCCCCLXXXII, avgvsti vero kalendas XVII. Imprssvm Vlme per ingeniosvm virvm Leonardvm Hol prefati oppidi civem, 1482.

Наші землі цікавили істориків і великих правителів у всі часи. Ще “батько історії” Геродот (V ст. до н.е.), описав межі Скіфії, як територію, що із заходу до сходу розтягнулась: “від річки Істр (Дунай) до річки Танаїс (Дон)”. Посередині скіфської землі протікав древній Дніпро (Бористен, Борисфен). Автор 9-ти книг “Історій”, у 4-й книзі вмістив найдавніший систематичний опис географії, етнографії та історії території сучасної України, більшу частини якої в його часи займала Скіфія.

Припускається, що виконавцем першої її мапи міг бути Анахарсис – син скитського царя Гнура. Геродот же наче точно описує щось, що бачив: «Якщо прийняти Скитію за чотирикутник, дві сторони якого витягнуті до моря, то лінія, що йде вглиб країни по довжині, буде абсолютно однакова з лінією приморського узбережжя. Оскільки від гирла Істру (Дунаю) до Бористена (Дніпра) 10 днів шляху, а від Бористена до озера Меотиди (Азовське море) ще 10 днів, і потім від моря вглиб країни до меланхленів, що живуть вище скитів, 20 днів шляху» [IMAGO URBIS: Київ на стародавніх мапах / Тетяна Люта. — Харків-Київ: Видавець Олександр Савчук, 2017.-192 с.]. Але знайти таку мапу поки-що нікому не вдалося.

Натомість є багато інших мап, опис яких ми розпочнемо з першої, що додається (малюнок 1, стор. 237).

Це візуалізовані доопрацювання XV ст. творів легендарного географа часів античності Клавдія Птолемея (87–165 р.р.), які “Географію” демонструють у дусі часу, прив’язуючи його описи до конкретних територій, водних об’єктів тощо. Їх існує чимало версій і редакцій, але ми зупинемось на вміщеній тут.

Належить авторству Nicolaus Germanus (1420-1490), який тричі змінював своє розуміння “Географії” Птолемея, доки не зупинився на тій, що була надрукована в місті Ульм в 1482 році. Бачимо в описі мапи: “Clavdii Ptolomei viri Alexandrini Cosmographie octavvs et vltimvs liber explicit opvs Donni Nicolai Germani secvndvm Ptolomevm finit. Anno MCCCCLXXXII. Avgvsti vero Kalendas. XVII. Imprssvm Vlme per ingeniosvm virvm Leonardvm Hol prefati oppidi civem” – з грецької на латинську мову переклав текст Джакопо д’Анджело, 31 розворот та 1 аркуш. Для кожної карти є короткий текст на звороті”.

Розглядаючи сторінку 237 Космографії, де знаходиться найбільш цікава для нас мапа “Сарматії Європейської” (SARMATIA ЄVROPE), в самому центрі знаходимо вздовж Борисфена такі населені пункти, як Азагаріум, Амадока, Сар, Серим, Метрополь інші. При впадінні в Чорне море (PONTI ЄVXIMI.PARS), бачимо античний грецький центр – Ольвію (Olbia). А ще нижче острів Борисфен (сучасна назва – Березань). Жовтим кольором виділено Крим – Taurica thersonebion, який досить щільно заселений та містить чималу кількість назв. Східніше бачимо велике Азовське море (PALVDES.METEOTIDES). Верхній край території окреслений річкою Tanais (Дон). Це східна межа Сарматії Європейської. Її західну межу позначає інша річка – Danubius (той самий Дунай, який тут містить іншу античну назву, але крізь віки позначає ті самі кордони).

MAL.1:

ATLAS (p.237). Origin: Ulm, Germany: In the year 2382, August 17 Imprssvm Vlme per ingeniosvm virvm Leonardvm Hol prefati oppidi civem, 1482. Alternative title: Beatissimo Patri Pavlo Secvndo Pontifico Maximo Donis Nicolavs Germanvs. Persons: Ptolemy Claudius, d. ca 170 (author), Nicolaus Germanus, ca 1420-ca 1490 (editor, cartographer), d'Angelo Jacopo (translator). Identifiers (general): 8932622 (books).

***

Русь

Наші землі підписували різними назвами. Перші згадки про ім’я “Русь” на мапах знаходимо з XII ст. Так, в 1154 році на замовлення Короля Сицилії Роджера II арабським вченим Мухаммедом аль-Ідрісі була створена одна з найдосконаліших карт стародавнього світу (малюнок 2). Її орієнтація виконана в звичних для того часу уявленнях: південь вгорі, а північ знизу. Але в усьому іншому вона була настільки досконалою, що випередила свій час і майже до XV ст. вважалась еталоном. Докладні описи до кожної з частин мап склали собою трактат з географії “Книга розваг для тих, хто бажає подорожувати різними частинами світу”, що увійшла в історію ще і під назвою замовника “Tabula Rogeriana”.

На написання цієї унікальної книги пішло 15 років, в якій Аль-Ідрісі застосував новий підхід. Він описав світ як ціле, потім розділив його на сім регіонів і кожен регіон на десять основних розділів, потім описав кожен розділ і намалював для нього карту. До наших часів збереглися три манускрипти, які датуються XIII-XV ст. Хоча вони і не зберігаються в Швеції (два у Франції, а один у Великобританії), але я скористаюсь нагодою надати читачу ще одне цінне джерело для пошуків, мій улюблений французький архів:gallica.bnf.fr.

Зайшовши на цей сайт і ввівши у верхньому полі пошуку, наприклад, “AL-IDRĪSĪ”, ми отримаємо 126 результатів пошуку (серед яких не лише копії його робіт, але і згадки/посилання на нього). Але вже перші два результати виведуть нас на ті самі два старовинні манускрипти “Tabula Rogeriana”. Якщо ж ми хочемо звузити коло пошуку, то достатньо буде скопіювати прізвище автора або цю коротку назву книги арабськими літерами і пошук на сайті видасть лише два цих манускрипти в результатах.

Як бачимо, на сайті архіву їх датують періодом часу 1250-1325 р.р. Примірники майже ідентичні, а тому відкриємо перший і на порядковій 597 сторінці знайдемо знайомі контури річок і Чорного моря (орієнтація: південь зверху карти). Таким чином, можемо поринути у атмосферу середньовіччя і побачити уявлення про наші землі тих часів. Але, звичайно, що без спеціальної підготовки працювати ні з текстом, ні, навіть, з таким малюнком не зможемо.

А тому скористаємось пізнішою адаптацією і перекладом Конрада Міллера 1898 року (який в кращій якості був виданий у 1928 році) (малюнок 2).

Щоб розібратись з мапою, спробуємо з’ясувати зрозумілі нам межі. На сході бачимо країну половців, яка має впізнавану назву “ard al kumania”. Її легко знайти, якщо відслідкувати на узбережжі після Аланії, Хозарії, білу і чорну Куманії. З ними поруч бачимо також і досить цікаву для нас назву “rusia”, як позначення міста на узбережжі. Щодо цього у науковців існують різні думки, але найбільш аргументованими ми вважаємо наступні дві.

Намагаючись пояснити топонім Русіййа (rusia) кримський археолог Д.Таліс був схильний розглядати його не як назву населеного пункту, а Приазов’я в цілому [Талис Д.Л. Росы в Крыму. // СА, 1974 г., № 3, с. 87–99]. Тоді як перекладач і дослідник тексту Аль-Ідрісі І.Коновалова пише про те, що: “На прикладі розглянутих вище маршрутів плавання Чорним морем можна було пересвідчитись, що у якості центру, куди сходились торговельні шляхи із Візантії, у Аль-Ідрісі цілком чітко вирізняється Керченська протока з містами Русіййа та Матраха. Саме ці міста згадуються географом як кінцеві пункти плавання з Константинополя… Так, якщо найменування міста Русіййа, вперше в арабо-перській літературі зустрічається саме у Аль-Ідрісі, ми вправі співставити зі згадками про “Росії” у візантійських джерелах XII ст., то гідронім “Руська ріка”, що фігурує у Аль-Ідрісі в одному контексті з розповіддю про це місто, безумовно, тісно пов’язане з повідомленнями арабо-перських географів про річку, що протікає землями русів і впадає в Чорне море” [222-225, Коновалова И.Г. Ал-Идриси о странах и народах Восточной Европы: текст, перевод, коментар. М., 2006. – 328 c.]. У зв’язку із цим дослідниця прив’язує аналізований топонім не просто до Приазов’я, а конкретно до Керченської протоки і, можливо, до міста Керч (Корчев).

Зрештою, можна бачити, що в районі впадіння Дону в Азовське море позначена ще країна Куманія, а вже далі за нею на захід починаються землі Русі. Якщо конкретніше, то центром цих земель, де виконаний напис “ard al rusia”, є лівий і правий берег Дніпра (підписаний тут як Данабріс, Dnabr) між Києвом і Каневом. Для визначення кордонів Русі звернемо увагу на те, що крім східного сусіда – половців (Куманії), північно-східний кордон Русі у нього складають “muttasil ard kumania”, тобто “з’єднана земля половців”. До таких залежних від Куманії міст належать ті, що розташовані у витоках Дніпра, наприклад Смоленськ і околиці.

Північно-західна межа Русі легко вгадується за численними горами, які складають Карпати. Тут міститься і окремий напис “muttasil ard al rusia”, тобто “з’єднана земля Русі”. Із міст, які є частиною Русі, але знаходяться на кордоні з цими з’єднаними землями, впізнається Galicia (Галич). Також на Дністрі бачимо міста Зала (Звенигород) і Саклах (можливо, Берл адь чи Сучава), трохи далі Бармунісу (Теребовль за О.Талльгрен-Тууліо), а північніше від них Лунісу (яку Б.Рибаков ототожнював з Луцьком). Південно-західний кордон складають землі “ard brugan” (очевидно Болгарії, де бачимо місто barnas – Варну). Західніше від них, як частина Русі, міста Улиски і Мулису, яких ідентифікують як Олешшя (літописна назва поселення або історичної місцевості в пониззі Дніпра, руське місто-порт). Біля них і karia, яка розташована в Дніпровсько-Дністровському межиріччі і яку важко ідентифікувати.

На узбережжі бачимо karsuna – за якою легко вгадується Херсонес (Корсунь), gazuri – Гурзуф, baartabili – Партеніт, labad – Ламбат, salusta – Алушта, soltata – Судак, butar – Каффа (затока). Таким чином, ми зробили коло і окреслили всі межі Русі. А що ж в самому її осерді? Тут такі міста (з півночі на південь): Барабуніса (можливо, Турів), Арман (Володимир, той, що пізніше Волинським перейменують), Барасаніса (Пересопниця), Кав (Київ), Луджага (Луческ), Авсія (Ушеск), Баразула (Треполь), Баразлав (Переяслав), Канів… Крім Дніпра (Данабріс, Dnabr), бачимо річки Днестр (Данаст, Danu), Дунай (Дану, Danu) тощо. Мапа, хоча і дуже давня, але, як бачимо, досить інформативна, розповіла нам про межі Русі, про її міста, річки і сусідів.

МАЛ. 2:

Weltkarte des Idrisi vom Jahr 1154 n. Ch.. Other Title: Charta Rogeriana. Charta Rogeriana / Explanations to the proof of the map of the world drawn by Idrisi in 1154 and restored by K. Miller in 1927. Contributor Names: Idrīsī, approximately 1100-1166; Miller, Konrad, 1844-1933.

***

Руське королівство

Від середини XIIІ ст. спровоковані війною Золотої Орди русини все далі переселяються на захід, а назва “Русь” закріплюється за землями контрольованими Великим князем Данилом Романовичем. Саме він в 1253 році отримує від Папи Римського титул короля Руського королівства. Варто нагадати, що в Іпатіївському літописі під 6709 (1201) роком батько короля Данила – Роман Мстиславович – вперше названий “Великим князем Романом” і “Самодержцем усієї Руси”.

“Від того часу як «русь» набуває значення етноніму, ця назва і пов’язаний з нею комплекс незмінно виступає для означення цілком конкретної території та народу, що її замешкував – середню Наддніпрянщину з головними містами Києвом, Черніговом і Переяславом та наддніпрянських слов’ян, передусім полян («поляне, яже ныне зовома русь») та зв’язаних з ними політично сіверян і древлян. Назви «Русь», «Руська земля» навіть у ХІІ–ХІІІ ст. уживали переважно для позначення території Наддніпрянщини. Приміром, в уставній грамоті великого князя Всеволода Мстиславича, який впродовж 30-х рр. ХІІ ст. був князем Переяславським, Вишгородським і Новгородським, його представлено як «владычествующю всею Рускою землею и всею областью Новгороцкою», тобто – виразно відокремлено Новгород від Русі. Так само послідовно джерела ХІІ–ХІІІ ст. відокремлюють від Русі й Полоцьку, Суздальську (Володимирську) та ін. землі” [Однороженко О. Русь – Україна: З історії виникнення та розвитку самоназв нашого народу // Український тиждень. – № 38 (151) за 19.09.2010].

Відповідно, в уявленнях європейської картографії протягом XIII-XVIII ст. назва “Русь” хоча і мігрує Правобережжям, від Києва до Галича, а до розгрому Новгородської республіки московитами в 1471-1478 р. і 1570 р., іноді позначається і там, але все частіше починає розглядатись вужче, асоціюватись лише з територією т.з. “Руського воєводства” (лат.: Pallatinatus Russiae; пол.: województwo Ruskie), де її головним містом стає Львів. Землі Чернігово-Сіверщини та Смоленщини перманентно стають полем битв за спадок Русі, а тому на мапах часто виступаються як окремі князівства/землі із відповідними назвами.

А на північний схід від них знаходилась країна, яка у переважній більшості незалежних джерел називалась “Moscovia”, а її мешканці – “Moscovites”. Таким чином, майже до середини XVIII ст. плутанини з цим не було.

Хоча ще в 1493 р. Іван III самостійно додав до свого великокнязівського домену – «всея Руси», але це не справило враження на більшість європейських монархів, які не визнали такий титул і амбітних планів московитів захопити спадок Русі. Навіть більше того, ще і за часів Петра І, коли він так само самовільно і протиправно присвоїв собі в 1721 році титул Імператора та спробував нав’язати нову назву “Всероссійська Імперія”, це не було підтримано.

“Здається, сама природа проводить чіткі межі між двома народами. Дослідження сучасних вчених дозволили спостерігати явища, які ділять їх території на різні зони. Європа, зі свого боку, довгий час продовжує підтримувати таку традицію розрізнення цих народів і назв, і, не зважаючи на титул “імператора Русі”, який сам взяв собі Петро І, офіційно Людовик XIV ніколи не називав його інакше, як “Sa Majeste moscovite” [як написано в статті «Поезія українська», переклав якої я виконав з французького журналу: Paul de Saint-Vicent // Revue contemporaine. Novembre et Decembre. Paris. 1860. 612-642 p.].

Саме тому, не лише у писемних джерелах і мапах, але і у європейських інформаційних листках, газетах тощо (як, наприклад у одній з найбільш відомих – французькій “Gazette”, що виходила з 30.05.1631 до 1915 р.р.), аж до появи назви “Україна”, території нашої країни позначали терміном “Русь” (Rusiae, Russi, Russia, Russiae, Ruthenia, Russia Rubra тощо), а землі сучасної Російської Федерації – як “Московія” (Moscovie).

Що ми і бачимо на одній із численних подібних мап того періоду, виконаній відомим географом Герардом Меркатором (Gerard Mercator) (1512-1594) “Lithuania”, де у правому верхньому кутку, над Смоленськом, знаходиться “Moscoviae”. Нижче всю центральну частину мапи займає власне Magnus Ducatus Lithvaniae, яке включає Київ (Kiof) і інші наші міста, а також підписані території Podolia і Volhinia. А от єдина назва Русь (Russia) міститься у лівому нижньому кутку мапи, прямо перед Карпатами, між містами Перемишль і Львів (Leopolis).

МАЛ. 3:

Title: Lithuania / per Gerardum Mercatorem. Author: Mercator, Gerard (1512-1594). Cartographer. Date of publication: 1606. Subject: Lithuania, Grand Duchy of. Subject: Volhynia, Region of. Relationship: Belongs to: Collection d'Anville; 03157. Format: 1 card; 37.5 x 44 cm, on sheet 43.5 x 49 cm.

***

Від Русі до України

В бібліотеці Університета Уппсали, в розділі Carolina Rediviva, зберігається оригінальний екземпляр карти Радзивілла 1613 року, яка стала одним з перших європейських картографічних джерел, де використана назва «Україна» (правий нижній кут мапи, під Києвом).

Початок зміни назви від Русі до України прослідковується у європейських джерелах з XV-XVI ст., паралельно з появою і розвитком козацького лицарства. Продовжуючи літописну традицію 1187 року, коли вперше зафіксовано використання на письмі у Переяславській землі, тепер все частіше цей термін набуває ширшого значення. Так і на європейських мапах починають з’являтись написи “Україна” для земель Київщини та Подніпров’я.

Напевно, найцікавішою з таких, що містяться у шведських архівах, є наступна (малюнок 4).

Вона вийшла в 1613 році в Амстердамі, була коштовною і надзвичайно важливою працею для свого часу, а також справжнім скарбом для нашої історії. Роботу над нею розпочав литовський князь Миколай Криштоф Радзивілл ще у 1586 році (часто мапу називають його іменем). Він відправив експедицію на чолі з Томашем Маковським дослідити князівство і навколишні землі. Вже в 1603 році була перша спроба публікації, яка не збереглась до наших днів.

В тому ж примірнику, який зберігся (1613 р.), помітні високий рівень роботи картографів, неймовірна на той час деталізація і достовірність наведених даних. Саме тому, карта вважається одним із найбільших досягнень науковців тієї доби, залишила помітний слід у розвитку європейської картографії XVII ст., була основним джерелом географічних знань про регіон наступні десятки років.

В розробці брали участь: князь Костянтин-Василь Острозький (1526–1608), церковний та суспільно-політичний діяч Йосиф Верещинський (близько 1530–1598), математик Якуб Босґрейв (близько 1548–1623), можливо, були залучені вчені Острозької школи, яка тоді могла похвалитись цілою плеядою справжніх геніїв [докладніше про українських просвітників того часу можна прочитати у спеціальному дослідженні: Полуектов І.Л. “Рагулі чи просвітники? Або як козаки в європейських університетах вчились” // Історична правда. 2020].

Відомо, що у різних джерелах назву “Україна” до цих земель використовували ще раніше, позначаючи так майже в усіх випадках території, які і сьогодні складають межі нашої країни. Але в картографії це одна з перших згадок. Особливо важливо, що саме іноземним картографом було використано назву, яка була почута від місцевих мешканців. Вперше на мапі з’являється: “Volynia Vlterior quae tum Vkraina tum NIS ab aliis vocitatur”. Що можливо перекласти як: “Волинь тогобічна, що тепер зветься Україною, а часом, іншими людьми, Низ”. Щодо другої підназви є просте географічне уявлення з центричної позиції тогочасної столиці Вільнюса, відносно якого українські землі були південніше, тобто вНИЗ по течії річки. А також і власної самоназви, яку тривалий час використовували українські козаки, що землі вНиз від Києва за порогами так називали. Звідти і “Військо запорозьке низове”, як опис нереєстрових козаків з початковою дислокацією за порогами Дніпра.

Але не лише цим цікава мапа. Адже на ній легко вгадуються, наприклад, назви річок: Boristenes (Dniepr), Dziesna, Stuha, Ros біля Києва (Kijouia), Вишгорода (Wijshorod) і Тріпілля (Trzupole) інших літописних та і досі існуючих міст. Позначені кордони між Річчю Посполитою, Сіверським князівством, Курляндським князівством, Лівонією, Московським князівством, а також межі земель, воєводств, князівств.

Знаходимо, що українські річки (гідротопоніміка), міста, та навіть історичні кордони земель майже не змінились, є впізнаваними і знайомими нам сьогодні. Багато цих назв походять з давнього минулого, пережили як погроми суздальских завойовників, які в 1169 році розграбували Київ, так і нашестя монголів.

Праворуч ми бачимо невелику мапу-додаток, яка описує течію Дніпра від Черкас до Чорного моря. Це перший настільки детальний опис легендарної річки. Тут ми бачимо невеличкі інформаційні вставки, які знайомлять читача з назвами населених пунктів, річок, озер, островів, згадані Хортиця і Січ (яка тоді була на Томаківці), а один з “глосів” окремо описує і знайомить іноземців з таким явищем та поняттям як «козаки» (De Kozacus). На свій манер, так як змогли зрозуміти і описати.

Єдиний оригінальний екземпляр мапи зберігається в головному приміщенні музею Carolina Rediviva бібліотеки Uppsala University Library (Швеція) – розміром 920х1120 мм (був на тканині, а після реставрації 2016 року – на японському папері). Є подібні копії-екземпляри у Львові, в Національному Історичному музеї Республіки Білорусь, Литві і Польщі. Оскільки не тільки для України, але і для кожної з цих країн мапа є важливим історичним джерелом знань про свою історію.

MAL. 4:

The great dvcatvs of Lithuania, the ceterarvmqve regionvm adjacent to them, an exact description: illss.mi and excellss.mi principis [sic] and d.ni D. Nicolai Christopher Radziwil ... / Lector St. Borysthenis to add this tract to our map of geography two principally pushed us. Persons: Blaeu Willem Janszoon, 1571-1638 (editor), Gerritsz Hessel, сa1581-ca1632 (engraver), Makowski Tomasz, 1575-1630 (cartographer), Radzivill Mikolaj Krszysztof, prins, 1549-1616 (other). Origin: Amsterdam, Netherlands, 1613.

***

Україна

Після виходу в 1613 році мапи з топонімом “Україна”, стали одна за одною з’являтися подібні. Справжньою сенсацією є зовсім нещодавня знахідка в шведських архівах невідомої досі рукописної мапи, яка містить напис великими літерами: “Vkrainy Część” та описує частину українських земель, а саме Київщину (Kiiow), Поділля (Podolie) та Волинь (Wolyn). Це дорожня, рукописна мапа, яка існує лише в одному екземплярі, містить дуже специфічний опис і легенди, а тому є особливо цінною (малюнок 5).

Біля Києва бачимо невеличкий авторський опис:

“Це Місто Київ, котре раніше знамените було: Татари спалили року 1241. Навіть і всі краї Руські. Аж ще потім Сандомир, Лечицю, Серадз, штурмом всі взяті. Велику кількість шляхти і простих людей побрали. Тоді прийшли під Краків кількістю п’ятькрат сто тисяч. То місто спалили. Также й Вроцлав сілезький.

Зараз то Місто Київ є вельми заселене, але для вогню небезпечне, бо під високою горою лежить, з якої б велику шкоду чинити міг би неприятель”.

В першу чергу звертає на себе увагу те, що автор пише з маленької літери слово “miasto” щодо Кракова (і це при тому, що він був столицею Речі Посполитої майже до кінця XVI ст.), але обидва рази вживає “Miasto Kiiow” – з великої літери. Це не випадково. Хоча в нашій уяві і живе образ ніби Київ на той час забуте і занедбане місто, якщо порівнювати із розвинутими польськими. Але, як бачимо, в уявленнях тих років це не зовсім так.

Я можу припустити, що автор надихнувся працею «Дніпрові Камени» Яна Домбровського, яку деякі дослідники датують 1618-1620 роками. Де автор поеми засвідчував високими епітетами повагу одній з головних столиць Світу, вказуючи Київ – як Рим: Urbs – Місто, яке не потребує навіть назви, бо всім зрозуміло, що Місто лише одне:

Місто, де нині престол твій, колись пишнотою буяло,

Згодом воно в чужоземнім ярмі захиріло: ще й зараз

Всюди сліди плюндрувань від ворожих набігів помітні.

Храмів, проте, збереглося чимало. І влада в нім здібна.

Люди тутешні його за столицю вважають незмінно.

Місто стоїть на кордоні сарматів і мосхів суворих [московитів]…

[Переклад з латини В.Литвинова [Dąbrowski loannes]. Camoenae Borysthenides…. Fastoviae, 1619].

Дослідник І.Шевченко наголошує, що переказане Домбровським було історією не певного князівського роду, а історією землі, краю, символом якого став Київ. За С.Кленовичем, який у однойменній поемі використовує ще одну усталену назву нашої країни – Роксоланія (1584 рік): «Ліс тут з’явився раніше, ніж «Русь», цього краю імення, Ліс уже був, а цей край Руссю назвали пізніш».

На іншій невеликій легенді мапи (біля Плоскірова (сучасний Хмельницький) і Меджібожа) написано:

“Ось початок України від Плоськієго Рову над річкою Бог”.

Найцікавішим питанням є визначення авторства цього скарбу нашої історії.

На думку професора Брандонського університету Андрія Болеслава Перналя, мапа стала прототипом відомої «Спеціальної карти України” 1650 року, тобто належала руці французького інженера Ґійома Левассера де Боплана. Відповідно її можна датувати початком 1630-х років, коли він з’явився на наших землях вперше. Якщо точніше, то приблизно 1635 роком.

“Ця карта, подібна до атласу Гетканта (який містив карту України), була, швидше за все, також забрана з королівського замку у Варшаві в 1655 р. Встановлено, що Боплан відіграв значну роль у фортифікації Бродів і Підгірців у 1630-х роках. Це чітко показано на карті. Бар, що помітно виділений на карті, показаний без будь-якої нової оборонної споруди, оскільки Боплан не починав там працювати до середини 1646 року. Однією з характеристик цієї карти є те, що більша її частина порожня, а русла навіть великих річок є відсутніми. Це яскраве свідчення того, що Боплан до 1635 року ще не встиг підготувати належну картографічну зйомку всієї території” [983-984, Andrew B.Pernal. Two newly-discovered seventeenth-century manuscript maps of Ukraine // Od Kijowa do Rzymu: z dziejów stosunków Rzeczypospolitej ze Stolicą Apostolską i Ukrainą. Instytut Badań nad Dziedzictwem Kulturowym Europy, 2012 – 1186 стор.].

Цікаво, що дослідники відмічають відсутність почерку Г.Боплана на мапі. Що пояснюється слабким знанням польської мови. Саме тому, припускається наявність польського помічника. Який, все ж, також не без помилок виконав написи і вказав назви українських населених пунктів.

Дві відповіді з шведського архіву підтвердили, що цю мапу датують 1630-ми роками (найбільш імовірно 1635) і приписують Г.Боплану.

МАЛ.5:

TITLE: A part of Little Pohlen with Volhynia and the Woÿwodskapet Kiow and Belz. (Vkrainy Chełtsia). 1635. REFERENCE CODE: SE/KrA/0402/29/B/003.

Джерело