Повість Нестора Літописця – перша писемна історія України
Зображення київського літописця та письменника-агіографа періоду України-Русі Нестора Літописця (близько 1056 – близько 1114) на гравюрі 19-го століття |
27 жовтня в Україні відзначають День української мови і писемності. А за православним календарем – це день вшанування пам’яті преподобного Нестора Літописця. Який між цим зв’язок?
Нестор Літописець (1056–1114) – монах Києво-Печерської лаври, автор найдавнішого літопису України, укладеного на початку 12-го століття – «Повісті врем’яних літ». Цей твір є головним джерелом вивчення стародавньої історії України, пише Радіо Свобода.
«Звідки пішла Руська земля і хто в ній найперший почав княжити» – цими словами починається літопис. У ньому печерський чорноризець зумів показати історію нашої держави на широкому тлі світових подій. Науковці стверджують, що у середньовічній історії немає прикладів рівних літопису Нестора.
Доктор історії Ігор Гирич називає Нестора Літописця «першим істориком України-Русі».
«У «Повісті» Нестор пов’язує історію України з історією світу… Ідею єдности і політичної незалежности Української держави проголосив Нестор у часи, коли вже йшов швидкими темпами процес розподілу тодішньої держави на окремі землі», – пише доктор історичних наук Наталія Полонська-Василенко.
Отже, у «Повісті» не лише історія.
Держава – за Нестором – єдина розумна природна організація, що робить людей суспільством.
Поза державою вони перестають бути людьми і перетворюються на щось подібне до отари худоби.
Нестор Літописець вважає, що всесвітнім історичним процесом керують добро і зло. Але не безпосередньо, а через діяльність звичайних живих людей – через їхні характери і вчинки.
Від перших оповідань і до останніх записів древнього літопису лунає думка, що зло карається. Хто і коли б не вчинив зло – матиме покуту.
Нестор Літописець (близько 1056 – близько 1114) – київський літописець, письменник-агіограф часів України-Русі. Скульптурна реконструкція за черепом С. Нікітіна, 1985 рік |
Доктор історичних наук Михайло Брайчевський називає Нестора Літописця «одним з найбільших письменників раннього європейського середньовіччя».
І саме з «Повістю врем’яних літ» пов’язують початок історії української літератури.
Михайло Драгоманов у доповіді на літературному конгресі в Парижі 1878 року зазначив: «Що стосується Літопису Нестора, Слова про похід Ігоря і т.д., то ці твори були безпосередніми плодами місцевого життя стародавньої України. Ці твори започатковують українську літературу».
Прикметно, що в Росії «Повість» Нестора Літописця називають «великим наследием России» і чіпляють до «истоков русской литературы». Докладно про природу таких імперських міфологем ми писали в публікації «Чому написане у Києві Остромирове Євангеліє – «достояние России»?»
Мова «Повісті» – церковнослов'янська з великою кількістю слів української розмовної
Один із найкращих знавців давніх рукописів професор Василь Яременко стверджує, що «У літописі Нестора немає жодного російського слова… а українська лексика ллється суцільним потоком».
«Повість врем’яних літ» написана церковнослов’янською мовою, тодішньою літературною. Але дійсно у тексті представлена величезна кількість слів із української – розмовної мови тисячолітньої України-Русі:
«хоробрий, володіти, рубати, сказати, створити, знемагати, красти, печерка, пороги (Дніпровські), сором, туга, подружжя, корчага, невіглас, орати, наймит, ніколи, жито, кияни, рілля, свита, зоря…»
Князь Святослав виступив «з дружиною своєю», князь Ростислав потонув у ріці «перед очима Володимировими», пресвітер Іларіон викопав «печерку малу», преподобний Антоній поставив «церквицю малу»…
Віщий Олег промовляє «ніколи», княгиня Ольга звертається до Святослава «сину», кияни до князя Володимира – «княже», Ярослав Мудрий до війська – «дружино», князь Ізяслав до брата «брате, не тужи», в оповіді воїна звучить «сокирою і ножем»…
Мініатюри із зображенням хрещення князя Володимира Великого та його дружинників, якими прикрашено текст «Повісті минулих літ» у Радзивіллівському літописі XV століття |
Перший ректор Університету святого Володимира Михайло Максимович ще 1896 року в публічній дискусії з імперськими ідеологами про мову «Повісті» наголошував: «Якщо у Нестора написано: «цариця», «у отця», «перебреде Донець» і т.д. – то ми повинні визнати, що це написано українцем».
«Мова Нестора має значні сліди українського мовлення, – стверджує професор Василь Яременко і вважає, що «Повість врем’яних літ» – це не просто пам’ятка української писемності… вона має стати букварем нашої національної свідомості».
Безумовно, що для такого результату літопис треба вивчати, популяризувати і згадувати незрівнянно частіше, аніж раз на рік 9 листопада, у День української писемності та мови.
Але коли, врешті-решт, це відбудеться і «Повість» стане «букварем нашої свідомості», то «русский мир» зникне. Бо наш найдавніший літопис ущент спростовує головні засади цієї імперської ідеології – про «колиску трьох братніх народів», старшого московського брата, «общерусскую» історію і «малороссийское наречие».
І головне, що історія Нестора Літописця про те, «Звідки пішла Руська земля і хто в ній найперший почав княжити», дає вичерпне пояснення щодо тисячолітньої традиції українського державотворення і українського слова.
Ірина Костенко, Ірина Халупа – журналісти
(Вперше основна частина цієї публікації з'явилася на сайті Радіо Свобода в 2020 році)
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
Коментарі
Дописати коментар