Який він – український еротичний треш-фолк-горор? Рецензія на фільм "Морена", який визнано Найкращим художнім фільмом на Tokyo Horror Film Festival

 В український прокат виходить фільм-довгобуд, який визнано Найкращим художнім фільмом на Tokyo Horror Film Festival.

Режисер Сергій Альошечкін розробляв цей проєкт з 2012-го року. "Врешті, вийшла смілива режисерська робота, яка має все щоб вразити глядача: інтимні сцени з зухвалим гумором, що зустрічаються з видовищними сценами жахів", – пише про цю стрічку кінооглядачка УП.Культура Соня Вселюбська. Більше аргументів на користь цієї стрічки читайте в рецензії.

Ганна та Юрко – сучасна столична пара, в стосунках яких панує запальна пристрасть. Після різноманітних мандрівок світом вони приїжджають до українського села святкувати Івана Купала.

Під час нічної вечірки на мальовничій галявині з'являється сексуальний силует жінки. Її звати Іванка. Місцеві дівчата також кличуть її Морена, і відразу попереджають Ганну, що вона та ще відьма. У цей же момент Ганна помічає, як ця незнайомка активно залицяється до її коханого. Так між цими трьома зав‘язується запекла паранормальна боротьба.

"Морену" хочеться хвалити вже на початкових титрах. Нарешті режисер ігрового кіно відповідально ставиться до контексту, в якому виходить його фільм і чесно заявляє: тут є кадри, що можуть травмувати психіку. Фільм не рекомендується людям до 16 років, вагітним, а також особам з нестабільною психікою.

І водночас, "Морена" заманює. "Такого ви ще не бачили" – сказано на постері фільму. Дійсно, перед нами рідкісне явище такого жанрового поєднання як сучасний український еротичний треш-фолк горор. В кінотусовці "Морені" вигадали свій альтернативний слоган: "настільки погано, що аж добре".

Режисер Сергій Альошечкін має чималий досвід роботи на серіалах для телебачення. Перший драфт "Морени" він написав ще у 2012 році, але зйомки розпочали тільки через п'ять років. Режисер казав, що неодноразово вносив зміни в сценарій, працював над створенням особливого візуального стилю стрічки. Під час перегляду це миттєво стає відчутним, адже фільм буде справедливо назвати переробленим.

Розмірковуючи про фільм в контексті "трешу" і "горору" згадуються дві нещодавні прокатні стрічки як "Буча" і "Конотопська відьма". "Морена", втім, в їх парадигму скоріше не вписується. І не лише тому, що фільм не спекулює на темі війни. Скоріш тим, що у його створенні режисер неабияк захоплюється своєю ідеєю, яка ані його досвіду, ані його бюджету проєкту здається не під силу. Попри це, він бореться за творення трешу заразі трешу, й є у цьому щирим.

"Морена" – безумовно кіно на любителя. І ці любителі походять з кардинально різних груп. Одні просто люблять треш-горори. А інші можуть виявитись поціновувачами-естетами, яким зайде візуальна мова фільму: супер кольоровідредаговані, кислотні, денні сцени, що контрастують з нічними, де режисер використовує комп'ютерну графіку для створення моторошного екшену. Особливим знавцям буде цікаво спостерігати, як телевізійний візуальний код реалізовується на широкому екрані.

Буде несправедливо, якщо я проігнорую вигадливу режисуру Альошечкіна, в який усвідомлює, наскільки бюджет проєкту не співпадає із задумом. Тож, він разом з командою вдається до відчайдушних експериментів з монтажем і гримом.

Так само він намагається дотримуватися жанрових канонів, де еротика і горор перебувають в однаково божевільній кількості. Попри таку надлишковість, фільм все одно будує драматургію поступово. Йде по своєму сумбурному сценарію з чималою кількістю героїв і сюжетних поворотів.

"Морена" не претендує на західні стандарти горору, чи еротичного трилеру, чи всього водночас. Проте своїм епатажем Альошечкін розширює рамку жанрового українського кіно, подобається нам це чи ні.

Наприклад, якщо нещодавно ми розмірковували, чи робить фінал стрічки "Редакція" українським фолк–горором, то "Морена" зʼявилась позмагатись за статус еталона цього піджанру. Тут справді все тяжіє до канонів – фольклорна основа у вигляді свята Івана Купала, велика кількість природи в кадрі та зростаючий саспенс, тобто тривога невизначеного очікування.

Режисер також осучаснив історію і вписав в наратив місцевих корумпованих поліцаїв як невіддільну частину цього фолк-середовища. Водночас "Форена" є унікальною можливістю повернутися в український горор 10-ти річної давності. До епохи "Синевиру" – нашумілого фільму жахів 2013-го року авторства режисера-однофамільця В'ячеслава Альошечкіна.

Якби "Морена" вийшла до повномасштабного вторгнення, то могла б претендувати на серйозність чи отримати зовсім інший відгук. Та її показ в теперішньому контексті звучить самоіронічно. І ніби повертає нам здатність лякатися зконструйованому насиллю. Або принаймні згадати, яким наше почуття страху було до усіх тих реальних жахіть, в які нас занурила російська війна. Можливо саме це і робить фільм кращим.